Книжкова полиця Юлії Мак: авторка роману «Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем» про улюблені книжки

Рубрика «Книжкова полиця», в якій автори Лабораторії діляться з читачами улюбленими книжками, продовжується! Сьогодні знайомимося ближче з Юлією Мак — авторкою роману «Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем». Разом з головними героями «Толіків» читачі поринуть в атмосферу не по книжковому справжнього життя в українському селі в кінці 90-х на початку нульових років: від іронічних ситуацій, які були в кожного хто хоча б раз приїжджав до бабусі на літні канікули до драматичних реалій життя. А про улюблені книжки Юлії Мак детально розповідаємо у матеріалі.

Остання прочитана книжка

Книга «Виховання харчування: 10 кроків до здоров’я вашої дитини» Наталії Самойленко та Анни Бєлокоз. Оскільки я виховую 3-річну доньку, моя кожна третя книга — нонфікшн з дитячої психології, розвитку чи про батьківство.

Книжка, яку ви читаєте зараз

Зараз із великою насолодою читаю Рустема Халіла «Часу Немає», слухаю «Клавку» Марини Гримич в ранкових заторах, а під час офісних кавових перерв вивчаю «Новий український правопис в ілюстраціях. Правила — легко та швидко» Марини Коновалової та Ольги Кришталь.

Роман Рустема я смакую в новому для себе форматі. Раніше на читання виділяла час переважно вночі, коли всі робочі і побутові справи зроблені, а дитина заснула. Після того як прочитала рецензію на роман «Часу немає» пішла на експеримент «роман з романом». Я визначаю місце та час, де читатиму цю книгу. Зустрічаюсь із книгою переважно в київських кафе, книгарні чи парку в обідній перерві. Оскільки події книги відбуваються в столиці України це подвоює моє захоплення.

Книжку, яку хочеться радити кожному

Завжди рекомендую все, що написав Ремарк. Завдяки цьому письменнику я почала пізнавати світ літератури. А зараз, на жаль, я почала ще більше розуміти героїв його романів.

Книжка, яка дуже вплинула на вас чи змінила ваші погляди

Маргарет Мадзантіні «Народжений двічі». Під час її читання перебувала в постійному болі: події книги розвиваються на тлі війни в Югославії, де яскраво показано як чоловік прожив життя заради своєї коханої. Але ціну жертви вона дізнається через багато років після його смерті. 

Чоловік авторки — відомий італійський кінорежисер. Він вдало екранізував цей роман.

Саме його я б залюбки перечитала ще раз, щоб в більш зрілому віці та з досвідом російсько-української війни глибше та детальніше проаналізувати події.  Але роман ще не видавався українською мовою.

Книжка, яку ви не читали і в цьому соромно зізнаватись?

«Тореадори с Васюківки» Всеволода Нестайка. Особливо соромно в цьому зізнатись, коли мій роман «Толіки» порівнюють з ним. Але завдяки доньці, яка вже підходить до віку Тореадорів, я це точно зможу виправити.

Три книжки, які ви б взяли собою, якби були змушені переїхати кудись і не могли б забрати всю бібліотеку?

Вранці 24 лютого 2022 року в заздалегідь зібраний тривожний наплічник я закинула дві книги, вони стояли найближче на мої книжковій полиці: Мирослав Лаюк «Баборня» та Оксана Забужко «Польові дослідження з українського сексу». До жодної протягом року я не змогла навіть торкнутись.

Якби зараз довелося залишити домівку з будь-яких причин, то мій вибір  був би таким: антологія української поезії про кохання «Так ніхто не кохав». Книга, яку можна перечитувати щороку і бачити в ній нове. Це про кохання по-українськи, про кохання до України та до українського. Будь-яку нову, мною не читану — хочеться мати поруч із собою паперову історію, яку ще не пізнав та не прожив. І «Толіки». Цю книгу я б вхопила через те, що в ній — моє життя та історія моєї родини. 

Яку книжку чи книжки ви плануєте/хочете прочитати?

У мене величезний список на це рік. І мені дуже прикро вже зараз усвідомлювати, що я до 2025 року не встигну все прочитати. Серед моїх читацьких забаганок: «Люди з Більбао народжуються, де хочуть» Марії Ларреа, «Нікого немає в лісі» Христини Шалак, «Ми проти вас» Фредріка Бакмана, «4000  тисячі тижнів» Олівера Беркмена, «Вільні діти емоційно незрілих батьків» Ліндсі К.Гібсон, «Мур» Андрія Любки, «Ich mochte додому» Ігора Перенесієнко, «Жизнєнні історії» Софії Мокій і ще два рази по стільки ж, але лише за умови якщо Лабораторія  перестане видавати цікаві книги.

Що б ви побажали читачам?

Читати! Тому, хто не читав — почати. Тому, хто з книгами давно товаришує — пізнати нову цікаву нішу. Виділяти бодай 30 хвилин щодня на читання. 

А ще є закликаю пізнавати українську літературу. Ви буду приємно здивовані високим рівнем сучасної прози та поезії. Можливо, навіть відмовитесь від підписки Netflix, щоб більше проводити часу з нашим ріднесеньким.