0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

«Нова династія Тюдорів викувалася на полі бою — і в ліжку», уривок із книжки Сари Ґріствуд «Закохані Тюдори»

Чому Генріх VIII одружувався шість разів? Чому Анні Болейн довелося померти? Чи правда, що придворні Єлизавети І вітали її як богиню, яка зійшла на землю? Драми куртуазного кохання століттями захоплювали читачів і мрійників. Проте надто часто їх відкидають як таке, що існувало лише в казках та піснях — старих легендах про Короля Артура і лицарське благородство. Насправді все значно цікавіше. Сара Ґріствуд у книжці «Закохані Тюдори. Як любили і ненавиділи в середньовічній Англії» розкриває, як куртуазне кохання творило і руйнувало династію Тюдорів: від того, як Генріх VIII оголосив себе «вірним слугою» Анни Болейн, до поезій, щедро розкладених навколо Єлизавети I її шанувальниками. Тюдори відтворювали ролі відданих коханців і примхливих коханок, уперше викладених у романах середньовічної літератури. Уривок із книги публікуємо у матеріалі.

Ілюстрація з книги "Закохані Тюдори" Сари Гріствуд

Нова династія Тюдорів викувалася на полі бою — і в ліжку. Те саме ліжко з балдахіном збереглося до наших днів. Десять років тому його знайшли на автостоянці готелю в Честері, розібране й занедбане. Іноді його називають «райським ложем» за зображення Адама і Єви — або Христа й Діви Марії, які намагаються виправити шкоду, заподіяну Адамом і Євою, і принести рай до Англії. Його темне різьблення прикрашене символами плодючості й королівської влади: виноградом і полуницею, левами й щитами.

На ліжку також можна помітити окремі троянди Йорків та Ланкастерів, ще не поєднані в подвійну «троянду Тюдорів». Однак новий король швидко виправив цю ситуацію. Генріха VII із роду Ланкастерів коронували наприкінці жовтня 1485 року, а на початку грудня парламент попросив його «об’єднати два роди», одружившись із Єлизаветою Йоркською.

Ким були ці двоє, змушені за місяць вступити в життєво важливий союз?

Про становлення Генріха Тюдора відомо порівняно мало. У загальних рисах так, але порожнеча всередині залишає простір для запитань і домислів.

Факти й пізніша поведінка Генріха, його обережність свідчать про те, що драматичні події раннього життя не минули безслідно. Утім його дитинство здається доволі спокійним. Історик при дворі Генріха Полідор Вергілій міг володіти інформацією із перших вуст і повідомляв, що юного Генріха «тримали в ув’язненні, але виховували шляхетно». Виховував його йоркіст Вільям Герберт із Раглана у власній молодій родині, до того ж Герберти планували одружити його з однією зі своїх доньок.

У 1461 році юного Генріха Тюдора ненадовго відвезли до відновленого двору його родича Генріха VI. Мати хлопця, Маргарита Бофорт, гордо представила його як гілочку ланкастерського дерева. Проте тринадцятирічного Генріха після повернення Йорків з міркувань безпеки поспіхом вивіз за кордон його дядько Джаспер. Після смерті Генріха VI і його сина Генріх Тюдор залишився єдиним живим спадкоємцем Ланкастерів.

А Єлизавета Йоркська?

У «Баладі про леді Бессі» початку XVI століття (за припущенням, авторство належить прибічникові вітчима Генріха, лорду Стенлі) вона перебуває в лондонському будинку Стенлі на початку 1485 року. Там ранньою весною вона підстерігає лорда Стенлі в коридорах палацу і просить передати повідомлення його пасинкові Генріху Тюдору: вона обіцяє вийти за нього й таким чином зміцнити його позиції.

Де він король, королевою я буду;
Його ще не зустрівши, любові взнала чудо.

Коли в баладі Стенлі відмовляється виконати її прохання, Єлизавета від люті рве на собі довге світле волосся і непритомніє.

Ніколи їй не стати королевою, говорить вона... Шлюб із Генріхом, як і з Річардом, дійсно покращив би її становище, повернув би з політичного забуття. Не можна знецінювати ані чоловічих, ані жіночих амбіцій. «Леді Бессі» демонструє певний практицизм, коли детально описує військову силу Стенлі і зголошується написати листи його прибічникам. Вона безпосередньо посприяла перевороту Генріха й назвала Річарда своїм «смертельним ворогом». У поемі Генріх відповідає своїй «ясній дамі» власними рядками:

Вітай Бессі від мене, графиню ясну,
Хоч не бачив її наяву,
Королевою своєю зроблю,
Для неї і море я перепливу.

Звісно, в епоху Тюдорів усі були зацікавлені представити союз Генріха з Єлизаветою як бажаний для обох сторін, щоб розвіяти чутки про її добровільний союз із дядьком Річардом. 

Полідор Вергілій описує її «виняткову відразу» до такої ідеї. «Обтяжена великим горем через це, вона раз за разом кричала: “Яка я нещасна! Я не піду за нього заміж, краще стерпіти муки, які знесла свята Катерина з любові до Христа, ніж об’єднатися з ворогом моєї родини”».

Насправді ланкастерця Генріха Тюдора можна було б назвати ворогом родини Єлизавети Йоркської так само, як і її дядька Річарда. Проте її почуття до кожного з них на цьому етапі не мали значення. Вона була невіддільною частиною плану Тюдорів.

Чого Генріх очікував від дружини?

На особистому рівні, напевно, краси, поступливості і здатності народити. Утім про найважливіший внесок Єлизавети не говорили вголос  життєспроможна кровна лінія. Для колишніх йоркістів і ланкастерців будь-яка дитина цих двох мала б незаперечне право на трон.

Ранні історії про Артура і Ґвіневеру охоплюють часи, коли права на корону й землі передавалися по жіночій лінії, й успішний воєначальник міг претендувати на них через шлюб. Однак саме цього Генріх вирішив не робити. Він здобув англійський престол трьома шляхами. Через перемогу на полі бою — вважалося, що так Бог найясніше виявляє свою волю. Через схвалення народу або принаймні дворянства. Через кровне право за материнською лінією, хоча було воно ледь досяжним і заплямованим позашлюбністю. Він мав підкріпити власні претензії за допомогою спадку Єлизавети Йоркської, але не хотів артикулювати це надто чітко. Френсіс Бекон на початку XVII століття писав, що він «не міг витримати жодної згадки» про це.

По той бік Ла-Маншу Генріх виріс з усвідомленням потенціалу жіночої влади: 1488 року титул герцога Бретонського, Франциска, успадкує його дочка. Крім того, під час битви під Босвортом військовою підтримкою Генріха забезпечила грізна Анна де Боже, фактично діючи як регентка від імені свого молодшого брата Карла VIII. Це й показало йому модель, якої слід уникати в шлюбі. Зрештою, у його житті вже була сильна жінка, яка, на відміну від Єлизавети Йоркської, цілковито присвятила себе його інтересам. Його мати, Маргарита Бофорт.

Після битви під Босвортом Генріх насамперед зробив тривалий візит до матері, з якою він не бачився понад десятиліття. Невідомо, в якому емоційному стані він уперше зустрівся з майбутньою дружиною Єлизаветою Йоркською. Однак коли вони одружилися 18 січня 1486 року, на вулицях церемонію зустріли, за словами Бекона, «більшою радістю та веселістю», ніж коронацію Генріха, що «король радше зауважив, ніж вподобав».

Фото книги Сари Гріствуд "Закохані Тюдори"

Ймовірно, Генріх спав із Єлизаветою до шлюбу. Якщо ні, то їхня дитина, народжена 20 вересня, з’явилася на світ передчасно на цілий місяць, а жодних свідчень про поспіх у підготовці до пологів немає. Генріх привіз вагітну дружину до Вінчестера — стародавньої столиці Англії, яку Томас Мелорі охрестив Камелотом.

Новонародженого хлопчика назвали Артуром. Мелорі згадував витесані на гробниці короля Артура латинські слова, що означають «король минулого й майбутнього». Було б не зайвим викликати асоціацію між немовлям Артуром Тюдором і поверненням короля Артура — такий собі спосіб легітимізувати династію з дуже скромними реальними претензіями на англійський престол.

Шлюб Генріха і Єлизавети укладався не через кохання, але є всі ознаки того, що з роками вони справді полюбили одне одного. Зрештою, їхні стосунки пройшли випробування в киплячому котлі фантазій, вигадок і суворої політичної дійсності.

Тривала невизначеність щодо долі братів Єлизавети «принців у Тауері», а також довге ув’язнення в Тауері сина Кларенса, графа Ворика, відкрили шлях претендентам на хиткий трон Генріха. Перший із них не забарився.

Ще до народження принца Артура пішли чутки про такого собі Ламберта Сімнела, який спочатку називав себе молодшим із принців, а потім — ув’язненим Вориком. На батьківщині й за кордоном завжди знайдуться впливові особи, охочі підтримати будь-якого претендента на корону. Тож у травні 1487 року Сімнел прибув із військом, але зазнав поразки в битві при Стоук-Філд. На нього чекав принизливий акт милосердя — Сімнела відправили працювати на кухні Генріха.

Тієї осені Єлизавету Йоркську нарешті коронували, можливо, навіть урочисто. Девіз, який вона обрала: «Смиренна й шаноблива». Загалом Єлизавета його виправдала. Бекон
писав, що її владу «обмежили», іспанський посол говорив, що її люблять, «тому що вона безсила». Поруч завжди була грізна свекруха, така близька до свого сина, що з нею доводилося рахуватись. Бекон описував Генріха — «не покірний, не поблажливий», але «товариський і поштивий, не ревнивець». Для історії куртуазного кохання останнє було радше недоліком.

Принаймні вони мали дітей. Восени 1489 року Єлизавета народила дочку Маргариту, а через півтора року, у червні 1491 року, народився принц Генріх. Були й інші вагітності, але до повноліття дожила лише одна дитина — Марія, народжена через п’ять років.

Увічнення династії

Питання про шлюб між спадкоємцем Генріха VII Артуром і дочкою великих іспанських монархів Ізабелли Кастильської та арагонського короля Фернандо II обговорювалося з перших років правління. У 1498 році справа настільки просунулася, що іспанський посол передав своєму уряду побажання королеви й матері короля, аби дванадцятирічна Катерина Арагонська вивчала французьку мову для спілкування. Крім того, вона мала навчитися пити вино. «Англійська вода непридатна для пиття, а якби й була, пити її не дав би змоги клімат».

Навесні 1500 року Генріх і Єлизавета перетнули Ла-Манш і зійшли в порту Кале, який тоді належав Англії, щоб зустрітися з представником родини Катерини й ратифікувати шлюбний договір. Відбувся святковий турнір, натхненний легендарним Турніром Золотого дерева в Брюгге, влаштованим на честь весілля Маргарити Бургундської понад тридцять років тому. Копії запрошень, підписані родичем Єлизавети графом Саффолком, надіслали до Іспанії, а також королям Франції і Шотландії. Важливо було зробити все як слід, адже вся Європа пильно стежила за поведінкою нової династії Тюдорів.

У 1501 році Катерина Арагонська нарешті прибула до Англії після штормової подорожі, звичної для королівських наречених. Генріх узяв сина Артура й гайнув зустрічати Катерину, щоби побачити її на власні очі, всупереч іспанському етикету і протестам її обуреного оточення. 12 листопада Катерина в’їхала до Лондона в супроводі лордів: п’ятнадцятирічна дівчина зі «світло-каштановим» волоссям, у «багатому вбранні, як заведено в її країні», та «маленькому капелюшку, подібному до кардинальського, з гарною тасьмою і золотим мереживом». За два дні в соборі Святого Павла провели публічне весілля, яке засвідчило остаточне прийняття династії Тюдорів до європейського клубу. Десятирічний принц Генріх, вбраний у білий сатин, як і наречені, привів Катерину на тригодинну церемонію. Зайве казати, що король Артур також узяв участь у цьому пишному дійстві.

Наступного дня, у вівторок, відбулась урочиста меса й переїзд до Вестмінстера. У четвер розпочалися турніри: блискуче відтворення славних днів лицарства. Через день влаштували ще більше видовищ: непідступних дам з успіхом штурмували лицарі з Гори кохання, а завершувалося все танцями.

Уранці після весілля принц Артур вийшов зі своїх покоїв і вимагав пити. Як пізніше згадував придворний, принц вихвалявся, що спраг, бо «цієї ночі побував у спекотній Іспанії».

Усі подібні висловлювання одержимо вивчатимуть майже через тридцять років. Катерина, як відомо, незважаючи на тиск, запевняла, що після ночей з Артуром залишилася незайманою — «непорочною і незіпсованою», ніби щойно вийшла з материнської утроби, красномовно висловилася вона. Коли новоспечене подружжя в статусі принца і принцеси Вельських вирушило жити в Ладлоу на кордоні з Вельсом, ніхто не замислювався, що щось пішло не так. Часто в королівську шлюбну ніч сам на сам залишалися дуже юні незнайомці, скуті відчуттям невпевненості. Зрештою, попереду ще буде багато ночей.

Не в цьому випадку. Менше ніж через п’ять місяців після весілля, 2 квітня 1502 року, у далекому Ладлоу принц Артур помер від хвороби, попередньо визначеної як туберкульоз. Насправді це міг бути рак яєчок. Це пояснило б інформацію, яку надав іспанський лікар Катерини її батькам:

«Принц не був наділений силою, необхідною, щоби пізнати жінку, він був холодним, мов камінь».

Компаньйонка Катерини, донья Ельвіра, також повідомила Фернандо та Ізабеллі, що їхня дочка «залишилася такою, як була, коли покинула дім»... Однак (як і придворні Тюдорів, які через тридцять років розповідали про вихваляння Артура) вони говорили те, що їхні роботодавці хотіли почути.

Звістка про смерть Артура дійшла до його батьків у Гринвіч аж через два дні. Їхня реакція на жахливу новину є найкращим доказом, що ці стосунки, як би вони не починалися, досягли сучасної, християнської мети подружньої любові й гармонії.

Коли Його Милість осмислив важку скорботну звістку, він послав по королеву й мовив, що вони знесуть ці болісні муки разом... вона шукала втішних слів і благала Його Милість пам’ятати про Бога, благоденство власної шляхетної особи, добробут його королівства та про неї саму. Пізніше вона нагадала, що він був єдиною дитиною міледі, його матері, і що Бог власною милістю оберігав його і привів туди, де він зараз.

А до того ж Бог залишив йому прекрасного принца і двох прекрасних принцес, Бог не покинув нас, і ми обидва ще досить молоді [щоб мати більше дітей]...

Коли вона повернулася до своїх покоїв, природна материнська згадка про велику втрату вразила її серце такою сильною скорботою, що її наближеним довелося покликати короля, аби її розрадити. Тоді Його Милість зі щирою ніжністю та відданою любов’ю, у доброму дусі, прийшов її підтримати й показав, яку мудру пораду дала вона йому...
Єлизавета відправила чорний оксамитовий паланкін, щоби повернути Катерину Арагонську до двору — до майбутнього, сповненого невизначеності.

Передзамовити книгу «Закохані Тюдори. Як любили і ненавиділи в середньовічній Англії» Сари Ґріствуд

В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними

Більше історичних книг за посиланням на сайті інтернет-магазину laboratoria.pro

Переглянути всі книги видавництва Лабораторія

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*