Ще сильна сторона Гейлі – це цікаві характери, бачиш за ними реальних людей. Начальник аеропорту – прям драматичний герой, за душевними метаннями якого цікаво спостерігати. А пасажири-диваки – то окреме задоволення.
Вміє автор нагнітати (в хорошому сенсі), настрій книги що ближче до кінця, то стає все більш напруженим і важко відлипнути від сторінок, доки не дізнаєшся чим же все закінчиться, чи всіх врятують, які рішення приймуться. Також мені подобається, як Гейлі поєднує робочі моменти та особисті проблеми героїв, як це допомагає або заважає їм у житті. Варто читати тим, хто любить виробничі романи, і незайвим буде спробувати тим, хто їх ще за такі не брався.
І це був мій перший виробничий роман.
Роман вміщує в себе дуже багато.
У ньому купа героїв, купа сюжетних ліній, купа жанрів.
Читач поринає у життя аеропорту, з усіма його складнощами та проблемами.
У книзі представлені сюжетні лінії пілотів, стюардес, начальника безпеки та завідуючої цієї величезної машини. І якщо якийсь гвинтик виходить із ладу, то це може призвести до страшної катастрофи.
А тут прямо усі карти лягли.
Аеропорт занесло снігом, безбілетниця зі стажем вирішує знову поринути у свої пригоди (до речі це було моя улюблена героїня), ближнє містечко вирішило влаштувати мітинг проти шуму аеропорту, який заважає їм жити.
Але останню крапку в усьому цьому хаосі ставить чоловік, який на стільки заліз у борги, що вбачає єдиний вихід із ситуації - пронести бомбу на борт літака, підірватися там разом з купою народу, а за це його дружина отримає страхову.
Книга, не дивлячись на об`єм, не дає нудьгувати. Вона цікава, динамічна, постійно змінюються декорації, читач не плутається в персонажах.
Якщо і решта книг автора такі ж цікаві, то я залюбки прочитаю їх усі.
Книга по-справжньому починає захоплювати лише після 330ї сторінки (всього в ній 544). Так точно (насправді приблизно) я запам’ятав сторінку, тому що чекав коли ж почнеться оте «неможливо відірватися».
Дуже повільний розгін, який мав би викликати інтерес представленням персонажів і їхніх історій, не дуже мене цікавив, і тому першу половину книги я майже нудьгував. Варто зазначити, що це моя така персональна особливість – якщо персонажа представляє не Кінг, то обмежтесь будь-ласка кількома слова, того всього тексту мені не треба. А цікавеньке для мене почалося пізніше, і якби я слідував правилу кидати книгу яка не зацікавила за перші 50 сторінок, то Аеропорт я б точно не дочитав.
Та все ж…роман хороший. Хитро сплетений сюжет, «анатомія» аеропорту, хороша мова оповідача і останніх сторінок 150, які справді класні, дозволяють поставити 7/10. Ідея, коли в центрі сюжету якась установа (в Гейлі там і про готель, і про лікарню, і ще про щось є) сподобалась, і до автора я ще повернусь (але не скоро). А свою майже байдужість до першої половини книги можу пояснити уривчастим читанням (інколи лише по кілька сторінок через брак часу) і завищеними сподіваннями.
7/10