Котик, Півник, Шафка

Так я і не зрозуміла, для якого віку читачів написана ця книга. Думаю, для всіх. Бо мені, дорослій, було дуже важко її читати. Хоч написана вона простими й доступними словами, наче для дитини. Але мені зовсім не хотілось давати її читати своїй доньці, бо вона дуже болюча. Взагалі, хотілося б, щоб вона не бачила війни, але...

І персонажі, добре знайомі кожному українцеві: котик, що вижив, півник, що вцілів і шафка, що тримається. Щоразу, як проїжджаю в Бородянці повз цей зруйнований будинок – згадую їх.
А ще тут є Соня, її бабуся Ліза, що вже пережила одну війну і дядько Андрій, що з самого ранку 24-го вирушає у військкомат. А Соня з бабусею прокидаються в новій реальності, яка добре відома нам усім. І ще багато сусідів, з якими вони зустрічаються у підвалі, де ховаються від російських бомбардувань.

Я не знаю, як писати відгук на цю книгу, бо її неможливо якось оцінити, хіба провідчувати. Але це перша книга про війну, яку я прочитала з 24 лютого і вона розблокувала якусь здатність сприймати інформацію і прийняти, що ми живемо у війні. Все, інакше вже не буде.

"А потім була та Війна, якій вже ніхто не шукав якихось інших назв, бо війна не питає тебе чи готовий ти до неї. Вона просто прилітає снарядом у твій дім".

Ще хочу відмітити ілюстрації, бо їх похмура, тьмяна кольорова гама і рвані штрихи вдало передають загальний настрій книги.