Книгу «Ніби ми злодії» цілком можливо зарахувати до так званого жанру «дарк академій» – історій про закриті, часто елітарні навчальні заклади, у стінах яких на героїв чатують пригоди й небезпеки, притаманні юності. Скажу одразу, що деякий острах у мене викликало насичення історії цитатами із творів Шекспіра: я побоювалася, що текст вийде надто претензійним і зарозумілим, однак, на щастя, цього не сталося. Як на мене, ця історія написана напрочуд легко і в міру неспішно, без зайвого затягування сюжету.
Додам кілька слів про персонажів: усі вони здаються «живими», наділеними своїми унікальними рисами, хоча, на мою думку, деякі з них не прописані настільки детально, як інші. Головний герой викликав у мене інтерес. Його душевні переживання, неможливість визначитися зі своїми почуттями й комплекс «другорядного героя» у власній історії викликали у мене співчуття та співпереживання.
Етеншн: у книзі присутня ЛГБТК+ сюжетна лінії (і навіть не одна). Для когось це може здатися несподіванкою, хоча я вловила ці вайби кохання ще під час перших розділів :)
Отже, книга варта вашої уваги, якщо ви полюбляєте сеттинг «дарк академій» та гарні, трохи таємничі історії. Я ж своєю чергою обов’язково перечитаю цю книгу восени: разом із чашечкою чаю, коли надворі завиває негода.