Суворі чоловіки

Люблю книжки Елізабет Ґілберт за те, що всі вони дуже різні і водночас мають ледь вловний спільний шарм. «Суворі чоловіки» - це така «замкнена» історія про людей, які поколіннями живуть на одному місці, а саме на двох островах. Рідко хтось колись звідти від’їжджає назавжди і ще рідше з’являється хтось новий, тому атмосфера в такій місцевості з одного боку затишна – усі всіх знають, підтримують. А з другого боку – там і до токсичності один крок, адже родинні чвари можуть передаватися в спадок і одна образа може мати негативні наслідки на цілі століття. У такому ось місці народилася головна героїня цієї історії. Вона непроста, шорстка, а ще вона не вписується в місцеве суспільство. У цій історіє є любовна лінія, але вона не аж така виразна й головна, бо дуже багато уваги приділяється показу побуту островів, типажів та характерів їхніх мешканців. І як на мене, то це все дуже цікаво читати. Мені цей роман нагадав класичні неспішні історії, в яких добре зображене оточення і тому ти краще розумієш мотиви вчинків героїв. Щось дуже віддалено схоже на «Корольок – пташка співоча», «Ті, що співають у терні» чи на «Замок капелюшника», на якісь такі твори. Але до такої класичної стилістики авторка ще й додала гостроти сучасного стилю. Вийшло незле.