Такі ж депресивні пейзажі місця, звідки давно поїхав. Такі ж портрети втомлених і вічно незадоволених людей, що лишились. Такі ж проблиски надії від тих, хто таки щось робить. Такі ж родичі, що краще знають, як тобі жити. І так само не вміють ГОВОРИТИ.
Я легко можу уявити себе на місці головних героїв. Вони їдуть на весілля "по зальоту" до своєї 18-річної сестри Настусі і згадують власне непросте дитинство, шукають відповіді на питання, які тоді ніхто не ставив. Бо так не прийнято.
У цій книзі-травелозі є місце і сміху (здебільшого чорного), і суму, і родинним стосункам, і розслідуванню. Здавалося б, це доволі побутова історія, далеко не унікальна, але тому вона так близько відчувається. Як для дебюту, то це прекрасний старт письменницької кар'єри, я із задоволенням прочитаю наступні книги авторки.
Авторка піднімає цілий пласт сімейних проблем:
- нерозуміння між матір'ю та старшими дітьми. З появою найменшої дитини, старші ніби відділяються від родини. Вся мандрівка на весілля до сестри виглядає як поїздка через примус
- діти практично нічого не знали про батька і починають шукати якнайменші зачіпки про його майстерність
- брату та сестрі важко знаходитись разом. Вони ніби з різних планет.
Мандрівка додому відкриває незагоєні рани і ятрить душу героїв. На жаль, у кожній родині вистачає проблем, але найголовніше - проговорювати їх і намагатись вирішити разом.
Роман читається легко та швидко, але дарує багато питань для роздумів. Найбільше мені сподобались мальовничі описи. Вони знайомлять нас з красою місцевої природи, її ідентичністю.
Серед переваг роману – неймовірна українська мова, яку приємно читати. Вона різна, з багатьма синонімами. Діалоги написані мовами, які переплітаються – українською та російською. Це не руйнує атмосферу книжки, бо, мабуть, саме так розмовляли у Донецьку, куди їдуть Олег та Яра.
Мені книга видалася доволі гнітючою – все у всіх погано й зробити нічого не можна, або ж ніхто не хоче нічого робити. Мабуть, про сімейні конфлікти по іншому й не напишеш, але я не люблю порпатися у чужій брудній білизні. Можливо це просто не мій жанр.
Тому раджу читати, щоб насолодитися красивою українською мовою й тим, що в Україні є сучасні талановиті письменники.
Одна хороша цитата, яка нічого не пояснює, але дуже пасує атмосфері книжки))
«І, мабуть, дівчинка була б дуже нещасною від того, що стала розчаруванням для родичів, однак доля захистила її простим, але надійним способом: Настуся була дурепою».
Роман не лише про подорож додому на Донеччину. Це подорож до самих себе, свого дитинства, де гояться і ятраться старі рани, де все до болю знайоме і від якого водночас хочеться негайно втекти.
▪️ Це роман про дитинство, а також сепарацію дітей від батьків. Яра і Олег - двійнята, яким довелося рано подорослішати. Хоч вони росли разом, але по-справжньому близькими не були. Складні стосунки з мамою, часті конфлікти залишили слід по цей час. Мама для мене залишилася нерозгаданою загадкою, проте розумію що легко їй теж не було.
▪️Це роман про український схід. Ще ніколи я не бачила його таким теплим і домашнім, як в цьому романі. "Виноградний, степовий, трояндовий", - написала Євгенія Кузнєцова і це так і є. Опис будинку дідуся героїв нагадав мені рідні краї мого дідуся, нагадав Черкащину. Горище, де скинуті старі іграшки, заплетений виноград біля ґанку, припнутий пес біля будки..
Написано це правдиво, адже одразу уявляєш себе у таких ситуаціях і починаєш думати про свою подорож додому: як виглядає автобус, які люди зустрічаються у дорозі, як змінилося місто від останнього візиту, тощо.
Раджу до прочитання!
Неймовірно раджу всім, хто сумує за домом, за містом, з якого постійно намагався вибратися, а тепер не може повернутися. Або тим, хто хоче поринути в атмосферу маленького міста, де всі один одного знають, та насолодитися шаленими приготуванні до весілля Настусі.