1984: три сплески посмертної слави Орвелла до війни росії проти України
🔥Кешбек до 15%!
0 0,00 грн

1984: три сплески посмертної слави Орвелла до війни росії проти України

Книжка «1984» вийшла друком у 1949 році й стала успішною в Англії, але найбільший вплив справила за межами країни. Роман став «сенсацією» в Європі, як згадував видавець Фредрік Варбург. У тодішній Європі, за його словами, «це була політична акція колосального значення. Ви, авжеж, пам’ятаєте, що після війни Союз був надзвичайно сильним і в якомусь сенсі шанованим, а ця книжка — як «Колгосп тварин», але зовсім по-іншому — була найпотужнішим памфлетом проти радянського комунізму, що його взагалі можливо було знайти. Європейці саме так її і сприйняли». «1984» був проданий у мільйонах примірників, і визнаний «мабуть, найпотужнішим романом ХХ століття».


«Був холодний і ясний квітневий день, і годинник вибив тринадцяту годину». Так починає свою статтю, написану в квітні 2015 року для пакистанської газети Dawn, Захра Салагуддін. Вона нарікає, що нова влада Пакистану привласнила собі право контролювати інтернет. Старший Брат існує насправді, висновує журналістка, і саме це змусило її розпочати статтю з першої фрази роману «1984». Завдяки таким посиланням, алюзіям і присвятам, які щодня з’являються в ЗМІ по всьому світу, Джордж Орвелл лишається актуальною постаттю в нашій культурі. Останніми роками він, мабуть, навіть випередив Черчилля, якщо вже не за своєю історичною значущістю, то за тим впливом, який наразі справляє. Це один із найяскравіших прикладів посмертного буття в історії британської літератури.

Одним із чинників Орвеллового злету став його вплив на інтелектуалів Східної Європи й Радянського Союзу, які намагалися зрозуміти й описати своїх нових комуністичних лідерів. «Навіть ті, хто знає Орвелла хіба що з чуток, здивовані тим, що письменник, який ніколи не бував у Союзі, зумів так глибоко зрозуміти його життя», — зауважив польський поет і дипломат Чеслав Мілош в есеї «Поневолений розум», написаному в 1953 році. Деякі фрагменти цієї книжки сприймаються наче таке собі пояснення до «1984». «Партія бореться з будь-якою тенденцією зануритися у глибини людської істоти, а надто в літературі й мистецтві, — зауважує Мілош. — Невиражене не існує. Відтак той, хто забороняє людині вивчати глибини людської природи, руйнує в неї поривання до цих пошуків і самі ці глибини поволі стають неіснуючими». Як наслідок цього, попереджає він, «на Сході людина й суспільство не розмежовані».

Свідомо натякаючи на Орвелла, радянський дисидент Андрій Амальрік назвав критичний есей про радянську владу, написаний у 1970 році, «Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року?». У цьому творі він цілком правильно передбачив, що «будь-яка держава, яка змушена витрачати стільки енергії на те, щоб фізично й психологічно контролювати мільйони своїх підданців, не спроможна існувати довго».

У 1980-ті Орвеллова зірка стояла так високо в небі, що інтелектуали заходилися сперечатися про те, який ідеологічний табір спромігся б залучити письменника до себе, якби він дожив до похилих літ. «Я впевнений, що він був би неоконсерватором, якби жив зараз», — припустив у 1983 році засновник цього руху Норман Підгорець.

У цьому твердженні він спирався на власне тверде переконання, що головною темою Орвелла була руйнація лівацької інтелігенції. Утім у цьому один зі стовпів літературної критики приписує об’єкту свого дослідження власні переконання. Можливо, критика ліваків з новонадбаних правих позицій була провідною зорею для самого Підгорця, але не для Орвелла. Радше тема, яка потужно звучить у всьому, написаному Орвеллом, від раннього роману «Бірманські будні» й аж до кінця 1930-х і далі, у найвідоміших есеях, аж до «Колгоспу тварин» і «1984», — це зловживання владою в сучасному світі. Зловживають нею як ліві, так і праві. Інколи розкриття цієї теми набуває форми дослідження стосунків пана й челядника в колоніальній Бірмі, в інших випадках — офіціантів і посудомийок у Парижі часів Великої депресії, але найчастіше в його есеях і романах, написаних після 1937 року, йдеться про стосунки держави й особистості. Тому, наприклад, польський профспілковий рух у 1980-ті випустив марки із зображенням Орвелла для своєї недержавної поштової служби. 


Удруге популярність Орвелла вибухнула за 34 роки після його смерті, коли й справді настав 1984 рік. Цього року роман «1984» став бестселером, щодня на початку року продавалося по 50 тисяч примірників. Стів Джобс і Apple сприяли подальшій популярності Орвелла, продемонструвавши цього ж року під час трансляції матчу за суперкубок резонансний рекламний ролик. Реклама комп’ютера Macintosh використовувала образи з роману «1984»: постать, що нагадувала Старшого Брата, маячила на величезному сірому екрані, який розбив молоток, кинутий молодою дівчиною в яскравому розмаяному одязі. Рекламний ролик, продемонстрований лише раз, став одним із найвідоміших за всю історію реклами. 

Якби Орвелл мав можливість побачити нинішній світ, він майже напевне підтримав би критику висхідної штучної нерівності в Сполучених Штатах Америки, Британії, росії і Китаї. Судячи з напрямку його думок у «Колгоспі тварин», він, імовірно, не був би здивований тим, який шлях здолав сучасний Китай після комуністичної революції Мао через «культурну революцію» і аж до теперішнього сумнозвісного союзу між Комуністичною партією й новими мільярдерами-олігархами. Лишається хіба що сушити собі мізки над тим, що написав би Орвелл, якби мав змогу провести рік чи два в сучасному Китаї. 

Факт лишається фактом: головним моментом, в якому сходяться сучасні мислителі, як праві, так і ліваки, є те, що твори Орвелла стали основою нашого розуміння минулого століття — і теперішнього також. Праві неоконсерватори душать його у неоковирних обіймах, характеризуючи фразами на кшталт «деякі вважають його найважливішим письменником ХХ століття». Лівак Гітченс пішов навіть далі, заявивши: «ХХ століття належить йому, який писав про фашизм, комунізм і імперіалізм, і жодний інший письменник, що творив англійською мовою, не може на цю роль зазіхати». У 2013 році один із дописувачів у New Republic порівняв Орвелла водночас із Монтенем і Шекспіром і оголосив його «мудрецем століття». 

Це підводить нас до третього, мабуть, найменш очікуваного сплеску посмертної слави Орвелла. Дехто з критиків вважав, що письменника забудуть після завершення 1984 року, чи, принаймні, коли розвалиться Радянський Союз. Гарольд Блум у 1987 році передбачав, що «1984» сприйматиметься як «книга, яка належить певній епосі, так само як «Хатина дядька Тома». Навіть літературний критик Ірвінг Гоу, який тривалий час підтримував Орвелла, вважав цілком можливим, що після завершення «холодної війни», «1984», найімовірніше, викликатиме лише «історичну цікавість». 

Утім слова письменника відгукнулися в серцях нового покоління, яке прийшло після «холодної війни». Ім’я Орвелла пережило новий сплеск популярності. Коли минув історичний контекст, це наче звільнило роман і дозволило зрозуміти, що головний його меседж — звернення до універсальної проблеми сучасного людства.

Про це свідчить той факт, що протягом останніх років читачі й письменники по всьому світу гостро реагують на створений Орвеллом опис майже всюдисущої держави. «Ми живемо в нову епоху тотального стеження, ту, коли ідея Джорджа Орвелла про суспільство, де кожний громадянин постійно перебуває під наглядом, стає тривожно загальноприйнятою», — цілком буденно зазначає один із блогерів у липні 2015 року. Іракський письменник Гассан Абдулраззак у 2015 році зауважив: «Я впевнений, що Джордж Орвелл не думав: “Я мушу написати повчальну казочку для хлопця з Іраку”, коли писав “1984”. Утім ця книга пояснила мені Ірак за часів Саддама краще, ніж будь-який твір до чи після неї». У 2015 році роман «1984» увійшов до топ-10 бестселерів у росії. У 2014 році він став таким популярним, що перетворився на символ серед учасників антиурядових протестів у Таїланді, і Філіппінські авіалінії змушені були попередити пасажирів, що наявність у них цієї книжки може спричинити до проблем із митниками та іншими представниками влади. 

Судячи з усього, особливий резонанс викликають твори Орвелла в сучасному Китаї. З 1984 року було надруковано близько 13 перекладів роману «1984» китайською. Цей роман, так само як і «Колгосп тварин», перекладено також тибетською мовою. Пояснюючи популярність Орвелла в Китаї, один із перекладачів, Дунг Лешан, написав: «Двадцяте століття добігає кінця, але політичний терор триває, і саме тому “Тисяча дев’ятсот вісімдесят четвертий” залишається важливим навіть зараз». 

Після трагедії 11 вересня, роман «1984» став особливо популярним, і підкорив нове покоління західних читачів завдяки трьом взаємопов’язаним аспектам. Для теперішніх американців тло, на якому розгортаються дії в романі — постійна війна, — є лячним попередженням. У книжці, так само як у житті сучасної Америки, конфлікт відбувається десь там, за кадром, і нагадують про нього лише віддалені розриви бомб. «Вінстон не міг пригадати часу, коли б його країна не воювала», — написав Орвелл у «1984» (Те саме можна сказати про всіх американців, яким зараз двадцять з гаком чи трохи менше. У романі деякі персонажі навіть підозрюють, що уряд вигадує війну, стверджуючи, що, буцімто, вона триває, виключно заради того, щоб втримати владу). За часів, коли американці ведуть війни за допомогою дронів і керованих ракет високої точності, а також силами нечисленних «морських котиків» і інших підрозділів особливого призначення у віддалених куточках Близького Сходу, а ворожі бомби час від часу вибухають в Лондоні, Парижі, Мадриді і Нью-Йорку, цей уривок роману звучить лиховісно пророчо: 

Це доволі локальні воєнні зіткнення між державами, які неспроможні знищити одна одну, не мають матеріальної бази для воєнних дій… фізично у війні задіяні дуже мало людей, це здебільшого професіонали, і вона не призводить до великих втрат. Якщо й ведуться бої, то вони відбуваються на спірних кордонах, про місцезнаходження яких пересічна людина може лише здогадуватися. У цивілізаційних центрах війна означає лише... непередбачувані падіння ракет, які можуть спричинити десятки смертей.  

Другим рушійним чинником теперішнього буму навколо Орвелла є розвиток після трагедії 11 вересня феномену «шпигунської держави». Ми живемо в часи всепроникної, самовпевненої держави як на Сході, так і на Заході. На початку 2000-х уряд Сполучених Штатів спокійнісінько вбивав людей у країнах, з якими американці не перебували у стані оголошеної війни, наприклад, у Ємені й Пакистані, за допомогою дистанційно керованих літальних апаратів. Багато з убитих навіть не були ідентифіковані, рішення про знищення приймалося на основі так званих «поведінкових патернів», які здалися американській владі загрозливими. 

Вбивство цих людей отримало назву «удар по потенційному терористу» — себто, скажімо, по чоловікові боєздатного віку, який демонструє поведінку, схожу на поведінку терористів, веде з установленими терористами розмову телефоном чи відвідує зустрічі з ними. Сотні таких ударів з безпілотних літальних апаратів було завдано в Пакистані, Ємені й Сомалі. 

Припустімо, американський уряд пішов на вбивства і втручання в особисте життя у відповідь на терористичні атаки 11 вересня. Орвелл, мабуть, суворо засудив би і терористичний акт, і панічну реакцію американського уряду. Його провідною зіркою була свобода совісті — свобода як від урядового контролю, так і від екстремістів, релігійних чи ідеологічних. Згадаємо його спостереження: «Якщо свобода взагалі означає бодай щось, то це право казати людям те, чого вони не бажають чути». У цьому сенсі важливим є той факт, що найголовнішою загрозою свободі Орвеллів Вінстон у «1984» вважає не якогось іноземного ворога, а уряд власної країни. 

Третім, і, мабуть, найбільш шокуючим чинником є те, що, описуючи тортури в «1984», письменник фактично вгадав те, як держава використовує їх під час ведення нескінченної «війни з тероризмом». Після 11 вересня вперше в історії Америки тортури перетворилися на офіційну політику. (До цього вони іноді застосовувалися, але завжди це було порушенням закону й іноді такі випадки навіть розглядалися судом). Представники ЦРУ визнали, що застосовували тортури, фактично напрошуючись на висунення звинувачення, — але цього так і не сталося. 

Іноді між вченими виникають суперечки щодо того, хто з письменників-пророків середини ХХ століття точніше передбачив майбутнє: Олдос Гакслі, змалювавши у «Який чудесний світ новий» світ, у якому держава контролює людей через задоволення, чи Орвелл, із його похмурішою візією держави, збудованій на використанні болю. (Гакслі, до речі, якийсь час викладав в Орвелла французьку в Ітоні). Насправді це хибне протиставлення, тому що обидвоє мають слушність. Величезна кількість людей залюбки розважається і не піддає сумніву жодні дії держави. Але часто виникає інакодумна меншість, яку зазвичай приборкати вдається лише в жорсткіший спосіб. Як сформулював Орвелл майже наприкінці «1984», «…вибір людства лежить між свободою і щастям, і більшість віддає перевагу щастю».  

Ба більше, переважну кількість американців більш-менш влаштовує те, що за їхнім приватним спілкуванням стежить апарат державної безпеки. В цьому, так само, як у застосуванні тортур, американці нишком погоджуються на радикальну розбіжність із власними національними традиціями. 

Інші держави наслідують приклад Америки у вивченні високотехнологічної електроніки в царині контролю приватного життя. Під час революції в Україні у 2014 році проросійський уряд, проти якого повстали учасники акції протестів, звернувся до них із абсолютно орвеллівським за своєю суттю посланням. Уряд відстежив розташування мобільних телефонів у зоні проведення протестів і надіслав на них повідомлення з попередженням: «Шановний абоненте, ви зареєстровані як учасник масових заворушень». Це «шановний» надзвичайно нагадує стиль Старшого Брата. 

Чи не переоцінюється часом Орвелл у всіх цих теперішніх славослів’ях? Почасти так, особливо у заяложених згадках про нього, як про неперевершеного провидця в тому, що стосується тоталітаризму. А втім, реальність переважно свідчить на користь Орвелла. Сучасники не сприймали його серйозно почасти через те, що він краще від них розумів ту епоху. От лише на той момент це було неможливо довести, але про те, що він мав рацію, свідчать події шести десятиліть, що минули відтоді, як він припинив писати. 

Більше про Орвелла читайте у «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу»

 

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Прізвище ім'я*
Email*
Введіть текст*
26 + ? = 29
Введіть капчу*