«Глибоке занепокоєння» світу перед Другою світовою: політика невтручання чи дипломатія байдужості?
0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

«Глибоке занепокоєння» світу перед Другою світовою: політика невтручання чи дипломатія байдужості?

Джозеф Кеннеді, Вільям Додд, Брекерідж Лонґ та Вільям Буллітт — американські посли, які до початку Другої світової війни служили у ключових столицях Європи ― Лондоні, Берліні, Римі, Парижі і Москві. Багато в чому саме вони були першою лінією оборони Америки, однак більшість із них недооцінили рішучість Адольфа Гітлера та силу Третього Рейху. У своїй книжці «І сталася тьма» Девід МакКін розповідає про цей непростий історичний період крізь призму життя цих добре освічених і переважно багатих чоловіків, які у боротьбі за увагу президента Рузвельта не помітили, як світ перетворився у поле бою.

«Фото книги у м'якій обкладинці І сталася тьма» Девід МакКін

Гітлер вирішив офіційно оформити злиття Австрії з Німеччиною, ініціювавши референдуми в обох країнах. Раніше фюрер скасував референдум, який призначив Шушнігг, але тепер Австрію контролював Третій Рейх, тож у результатах можна було не сумніватися. Нацисти не мали наміру організовувати чесне голосування. На щастя для Гітлера, решта Європи цим питанням не цікавилася, бо почала перейматися тим, чи стане Чехословаччина наступною країною, яку захопить Гітлер.

Розташована у серці Європі, Чехословаччина мала потужну промислову базу і найсучасніші заводи з виробництва зброї в усій Європі. Але в багатьох питаннях їй бракувало національної єдності, бо країна сформувалася внаслідок підписання низки договорів після Першої світової війни. На території німецької Богемії мешкали понад три мільйони людей, етнічні німці жили в Судетах, а загальне населення Чехословаччини налічувало п'ятнадцять мільйонів громадян і складалося з кількох національних меншин, включно з русинами та угорцями. Гітлер хотів і підкорити Чехословаччину, і розграбувати її ресурси. Він планував зробити це під тим самим приводом, яким скористався для вторгнення в Австрію, — на території Судетської області в Чехословаччині жили німці, що й стало підставою для його наступного кроку. Гітлер розумів: Британія й Франція залякані аншлюсом, тож сподівався використати цей момент і «переконати владу іноземних країн у тому, що військове втручання — безнадійна справа». Прем’єр-міністр Чемберлен виявився дуже сприйнятливим адресатом — він висловив надію, що Чехословаччина й Німеччина домовляться, і не запропонував чехам жодної допомоги для протистояння німецькому вторгненню. Те, з якою готовністю Чемберлен ішов на поступки, змусило посла Чехословаччини в Лондоні поскаржитися, що прем'єр-міністру «ще належить дізнатися: Чехословаччина — це назва країни, а не хвороби».

Наприкінці березня 1938 року посол Кеннеді відвідав велике звернення прем’єр-міністра Чемберлена у Палаті громад. Стоячи за трибуною, Чемберлен наголосив: Велика Британія не обіцятиме Чехословаччині допомогу, якщо на неї нападе Гітлер. Кеннеді, який сидів на місцях для відвідувачів, пізніше записав у своєму щоденнику, що його це «зачарувало». Відмова прем’єра втручатися в європейський конфлікт здалася Кеннеді далекоглядною: «За моїми оцінками, війни не буде, якщо при владі залишиться Чемберлен і матиме міцну підтримку громадськості, а вона, схоже, з дня на день стає все сильнішою». Кеннеді не особливо хвилювала доля Чехословаччини; він вважав, що вона «розв’яже свої проблеми сама, без втручання». Далі він поділився дещо дивним передбаченням: «Німеччина отримає все, чого захоче в Чехословаччині, не відправивши туди жодного солдата».

Кеннеді мав принаймні одного союзника в Держдепартаменті — Вільяма Буллітта. Вони не були близькими друзями, хоча Кеннеді, який закінчив Гарвард 1912 року, і Буллітт, випускник Єлю того ж року, безсумнівно, знали один одного багато років, бо належали до одного кола — багатих представників Ліги плюща з північного сходу. Після відвідин Парижу у травні 1938 року міністр внутрішніх справ Ікес занотував те, як Буллітт оцінює становище Європи, у своєму щоденнику: 

«Він [Буллітт] чекає на завоювання Німеччиною Чехословаччини. Він зазначив, що Гітлер бездоганно обирає момент; він рухається від однієї цілі до іншої, і поки що досягав усього, чого хотів, жодного разу не вистріливши. На його думку, Гітлеру вдасться домогтися свого і в Чехословаччині без використання збройних сил — шляхом роботи з численним населенням німецького походження. Усе буде зроблено так, що й СРСР, й інші країни шукатимуть виправдання, щоб не надавати Чехословаччині допомогу».

Як і Кеннеді, Буллітт був твердо переконаний: США мають залишатися осторонь конфлікту у Європі, бо, як він пояснив Ікесу, війна, ймовірно, триватиме дуже довго. На його думку, США мають зосередитися на розбудові власної економіки та демократичних інститутів, а тоді, після завершення конфлікту, врятувати залишки західної цивілізації.

Фото книги у м'якій 2 обкладинці І сталася тьма» Девід МакКін

Перш ніж перейти до завоювання Чехословаччини, Гітлер хотів залагодити свої справи з дуче у Римі. Їхні стосунки покращилися після візиту Муссоліні в Берлін; дуче у відповідь запросив Гітлера відвідати його в Італії. Настала черга Гітлера бути вшанованим у Римі і, можливо, укласти союз зі своїм однодумцем-фашистом. На початку травня 1938 року Гітлер, у супроводі ста двадцяти осіб, здійснив офіційний візит в Італію, де його зустріли з усіма почестями. Король Віктор Еммануель возив фюрера у кареті. На бенкеті в Палаццо Венеція Гітлер і Муссоліні обмінялися, як вони їх назвали, «кровними присягами». Гітлер відвідав монументи часів Римської імперії. На знак свого захвату перед нацистами дуче наказав італійським солдатам маршувати прусським церемоніальним кроком.

Поки Муссоліні розважав Гітлера в Римі, американський пілот Чарльз Ліндберґ та його дружина вечеряли разом з лордом і леді Асторами у їхньому маєтку Клівден біля Лондона. Крім Ліндберґів, на вечерю запросили Бернарда Шоу і місіс Шоу та послів Кеннеді й Буллітта — останній спеціально прилетів з Парижу. Шоу, шанованому драматургу, на той час був вісімдесят один рік. Як і леді Астор, він був членом консервативної партії. Кілька років тому Шоу назвав Гітлера «дуже здібним чоловіком, видатним чоловіком». У той вечір розмовляли не про літературу, а про авіацію та військові справи. Ліндберґа сильно вразила прямолінійність Кеннеді, а також йому заімпонував захват посла перед Німеччиною, бо він теж був симпатиком німців. Гітлер не викликав захоплення в Буллітта, який переймався зміцненням Німеччини, але був фаталістом. Замість того щоб сперечатися з іншими гостями, він діймав Ліндберґа запитаннями про те, як німці готуються до війни. Передбачувано, гості також обговорювали чутки про ймовірне вторгнення Гітлера в Чехословаччину. Попиваючи вино, присутні зійшлися на тому, що воно неминуче. Нікого з них це особливо не схвилювало. 

У четвер 19 травня 1938 року чехословацька розвідка перехопила повідомлення про напад Гітлера на їхню країну. Невдовзі після цього надійшли неперевірені відомості, згідно з якими німецькі війська вже виступили і вторгнення неминуче. Президент Чехословаччини Едвард Бенеш наказав привести чеську армію, яка налічувала чотириста тисяч людей, у стан підвищеної бойової готовності, а резервістів відправити у прикордонні райони для укріплення оборони. Непохитна рішучість Чехословаччини захищати себе спонукала уряди СРСР і Франції, які мали договірні зобов’язання перед урядом Бенеша, оголосити, що в разі агресії з боку Німеччини вони прийдуть країні на допомогу. У своїй неоковирній заяві британці застерігали Берлін: вони «не можуть гарантувати, що обставини не вимусять їх також втрутитися». Незважаючи на це плутане подвійне заперечення у дипломатичному посланні Форін-офісу, Британія та решта Європи опинилися на межі й нарешті визнали — уперше за два десятиріччя вони впритул наблизилися до краю і їх от-от могла поглинути війна.

Президент Рузвельт відреагував миттєво. Він бачив, що ситуація в Чехословаччині могла призвести до війни, але не довіряв ані британцям, ані французам і не був певний, що вони виконають свої домовленості для захисту чехів, — він також знав, що у США немає ніяких важелів впливу на Німеччину, щоб запобігти вторгненню. Посли Рузвельта в Європі давали йому суперечливі поради, і це ніяк не допомагало.

Новий посол США в Німеччині, Г’ю Вільсон, пропонував президентові Рузвельту вислати «представників» і в Прагу, і в Берлін, і здійснити спробу «домовитися про мирне врегулювання». Посол Буллітт дав президентові схожу пораду — зібрати у Білому домі послів Німеччини, Італії, Франції та Британії і наполягати на тому, щоб голови їхніх урядів зустрілися в Гаазі і домоглися тривалого миру. Прикметно, що Буллітт не пропонував запросити на мирну конференцію СРСР і Чехословаччину. Що стосується Радянського Союзу, то, на думку Буллітта, всі демократичні держави Європи зійшлися в одному — у своїй ненависті до комунізму. Буллітт не пропонував запрошувати Чехословаччину, бо вважав: «Після конференції в Гаазі чехам, імовірно, порадять провести референдум» і їм доведеться відмовитися від Судетів, частини країни, де живуть німецькомовні чехословаки. Буллітт розумів — Рузвельта, ймовірно, звинуватять у тому, що він продав «маленький народ, забезпечивши Гітлеру черговий тріумф». 

Посол Кеннеді нічого не радив президентові стосовно чеської кризи, але через кілька днів написав листа синові президента, Джеймсу:

«Усі розуміють, що попри короткочасне затишшя у Центральній Європі, питання Чехословаччини залишається нерозв’язаним... Схоже, ми зараз проживаємо одну кризу за іншою, і ніхто не уявляє, як довго триватиме ця метушня, не вийшовши з-під контролю. Британці були б раді, якби хтось сказав їм, коли це скінчиться. Жити небезпечно — цікаво, у розумних межах, але це може діяти на нерви безжурних британських бюрократів».

На думку Кеннеді, падіння Чехословаччини було неминучим, і, визнавши це, США зможе послабити напругу.

Зрештою, генерали Гітлера переконали його, що Німеччина заплатить надто високу ціну за вторгнення у Чехословаччину. У чехів чудово вишколена армія і новітнє озброєння, а уряд Бенеша спорудив приблизно десять тисяч добре укріплених бункерів по периметру країни. Генерали також боялися відповіді з боку Британії, Франції та СРСР. Неохоче Гітлер погодився публічно заявити, що не має наміру нападати на Чехословаччину та хоче миру. Однак його розлютило те, що цю заяву сприйняли як відступ, і тому фюрер присягнувся: скоро настане день, коли він захопить Чехословаччину і зробить її частиною своєї імперії.

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Прізвище ім'я*
Email*
Введіть текст*
25 + ? = 34
Введіть капчу*