0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

Христина Шалак і Марія Титаренко. Розмова про українську психіатрію, ідеального читача і метафоричність описаних досвідів

На тридцятому, ювілейному Lviv BookForum відбулась презентація збірки есеїв та художніх репортажів на тему історії та сучасності психіатрії за участі Христини Шалак, лікарки-психіатрині й авторки книги та Марії Титаренко, письменниці і журналістки. «Нікого немає в лісі» запрошує уявно переступити поріг психіатричної лікарні, вислухати чужі переживання, побачити, як вони перестають бути незрозумілими і відлякуючими, стаючи натомість частинами загальнолюдського досвіду. Найцікавіше з розмови публікуємо у матеріалі.

Очевидно, що ця книга — пазл. Чи ви одразу зрозуміли, яке буде ціле полотно, як давно почали його викладати і скільки зусиль це вартувало?

Перший пазл був закладений  у 2017 році, коли я прийшла на курс креативного письма, паралельно навчалася в УКУ на кафедрі Клінічної психології і вже працювала інтерном в психіатричній лікарні. Тоді я поставила собі за мету, що в текстах не буду писати про психіатрію і дотримувалася цього правила доки не з’явилася тема  художнього репортажу.  Зрозуміло, що з мого досвіду я можу писати або про психіатрію, або курс креативного письма. (сміється) Тоді я запитала свого колишнього пацієнта, який вже виписався з лікарні чи можна розповісти його історію. Він дозволив і я написала про це репортаж. 

Мені сподобалося те, що коли я описувала його це була не історія хвороби, а історія людини. Я зрозуміла, що так можна побачити людину і виклики, з якими вона стикається по іншому. А художні засоби і метафори допомагають повертати такий досвід, який зазвичай ми не відчуваємо або він здається дивним. Наприклад, ті ж самі галюцинації чи магічні ідеї за допомогою метафор і образів можна передати так, щоб зрозуміти і відчути як це. Це і був перший пазл. 

Коли у 2022 році я відправила свої тексти і отримала позитивний відгук про те, що з цього можна зробити книжку, то спочатку мала одне уявлення про неї. Потім, коли я почала писати, то зрозуміла, що мені хочеться всю психіатрію й  увесь досвід помістити в одну книжку. Це нереально і треба обирати.

Я почала відсікати, обирати окремі теми і різні відрізки часу. Одна історія писалася, коли я була інтерном, інша — коли працювала в психіатричній лікарні. Одна, коли вела приватну практику, інша — коли поїхала у Польщу, тому що почалася війна і я працювала в центрі для біженців з України. Всі вони писалися в час, коли я отримувала дуже різний досвід. Це помітно в книжці. Я старалася їх об'єднати — одну частину зробити більш стилістичною, щоб вона розповідала про історію психіатрії, а іншу, яку я назвала   «Втілення»  зробити більш особистою, щоб розповідати історії людей.

  «Нікого немає в лісі». Чому саме ця метафора? 

Є таке філософське запитання — чи чути звук дерева, що падає в лісі, якщо нікого немає поруч? І на нього немає однозначної відповіді. Якщо коротко переформулювати — чи має сенс щось, що відбувається, якщо ми про це не знаємо?

Ця метафора мені здалася дотичною до психіатрії, бо це дуже закрита галузь. Це і є ліс в якому щось відбувається, падають дерева і виростають нові, але ми про це не знаємо. В цій метафорі я бачила себе як лісника, який чомусь працює в тому лісі, ходить на роботу, копає, щось вирощує, а потім повертається додому до інших людей. Він може цих людей лісом провести, показати, що там росте, як це все відбувається. 

Ця книжка як екскурсія, я завожу людей в цей ліс  і показую як дерева падають, щоб вони почули цей звук.

Є й інше походження цієї метафори. Першим моїм місцем роботи була психіатрична лікарня, яка знаходилась далеко за містом. Оточена великим ландшафтним парком, який насправді був схожий на ліс. В мене асоціація, що психіатричній лікарні, ніби такі віддалені, розташовані десь поза межами великих міст, а  ліс є самою будівлею лікарні. 

В книзі є декілька хвороб з якими ви працюєте і намагаєтесь пояснити їх читачам, чому фокус впав на них?

Я закцентувалася на тих, які є найбільш поширеними: депресії, післяпологова депресія, шизофренія, психози, деменція. Коли я збирала ці історії й записувала інтерв'ю, то старалася виокремити ті, де було найбільше про особистість оповідача і його життя. Про те, як розлад вплітається в будні, роботу, стосунки і як це все взаємопов'язано.



Як ви добираєте слова й метафори — легко чи важко і як ви працюєте зі своїм стилем?

Так, це важко, довго і повільно. Коли я писала текст, то почувалася як лозоходець, який шукає джерело під землею і чекає, коли його галузка здригнеться. Десь так само, я підбирала слова, шукала метафори й образи, які передали б те, що відбувається.

Мені важливо, щоб текст не був просто переказом. Тому що справжні досвіди неможливо написати, але їх можна передати на певному рівні.

Але найважча частина — редагування. Коли я здала текст і прийшли редакторські правки, мені треба було перечитувати його знову. Потім коректорські правки — треба перечитувати знову. В кінці  я розуміла, що більше ніколи не хочу бачити цю книжку. (сміється) Але сьогодні я побачила її в іншому вигляді й зрозуміла, що можна прочитати ще раз.

Як добиралася ілюстрація до обкладинки книжки і що в ній закодовано? 

Мені дуже подобається це сполучення кольорів. Обкладинка передає метафору лісу. І якщо придивитися, то в стовбурах дерев видно обличчя. Ці дерева — люди, а цей стілець — місце для лісника і запрошення прийти, подивитися і послухати.

Хто ваш уявний ідеальний читач?

 Це людина відкрита до когось іншого від неї. Людинолюбна і має гуманістичні цінності.

Замовити книжку Христини Шалак «Нікого немає в лісі»

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*