Що сьогодні робить нас спроможними? Освіта. Панельна дискусія у Києво-Могилянській бізнес-школі
🔥Кешбек до 15%!
0 0,00 грн

Що сьогодні робить нас спроможними? Освіта. Панельна дискусія у Києво-Могилянській бізнес-школі

Освіта — один з найголовніших чинників, що впливають на розвиток суспільства. Від того, наскільки ефективним є навчання дітей у школах, залежить майбутнє країни. Києво-Могилянська Бізнес-школа та видавництво Лабораторія ініціює три панельні дискусії, об’єднані одним питанням. «Що сьогодні робить нас спроможними?» Перша з них — про освіту.

 

Модератор: Тимур Демчук — керівник корпоративного навчання kmbs та викладач в «Майбутні» та kmbs.

Спікери: Антон Мартинов — засновник видавництва «Лабораторія» та платформи Лібраріус. 

Олена Северенчук — керівниця комунікаційного офісу «Малої академії наук».

Іван Примаченко — співзасновник платформи з онлайн навчання Prometheus. 


За визначення автора книги «Як ми вчимося» Станісласа Деана, є чотири стовпи навчання: концентрація уваги, активне залучення, корекція помилок та консолідація вивченого за день уві сні. Наскільки  сучасна онлайн- та офлайн освіта відповідає цим ознакам?

Іван: При створенні освітніх матеріалів потрібно обов’язково враховувати, що йде боротьба за увагу слухача. Хороші онлайн-курси побудовані на активному залученні та приверненні уваги: короткі лекції, ілюстративний матеріал, інтерактиви, адже ми навчаємося не коли слухаємо лекцію, а коли використовуємо отримані знання. Корекція помилок це коли люди або системи дають зворотний зв'язок. Без цього ефективне навчання неможливе. Результати вивчення одного матеріалу у різних людей можуть відрізнятися, адже вони накладаються на наш бекграунд. Знання не потрапляють у порожню свідомість, вони нанизуються, як конструктор.

Олена: У нашій освіті цих 4 стовпи працюють, коли є хороший учитель. За досвідом роботи у МАНі знаю, що найкращих випускників дають близько 10 наукових керівників. Так у будь-якому навчанні: якщо не буде вправного і зацікавленого у роботі вчителя не буде ефективної освіти. Ми нарешті зрозуміли важливість помилок і почали дозволяти дітям їх робити. Але й тут варто пам’ятати, що постійно помилятися - це не про ефективне навчання. Треба уміти зберігати баланс, розуміти тонкощі учнів. Зміни треба починати із профільної педагогічної освіти. Коли престиж фаху вчителя збільшиться, лише тоді можна очікувати покращення якості освіти.

Антон: Навчання формується на шляху від прогнозу до результату. Можливість помилятися дозволяє пробувати інший шлях, викликає інтерес. там де дітям дозволяють помилятися, там навчатися цікаво. Це має бути, як комп’ютерна гра, де шукаєш правильний хід. А у нашому суспільстві школа асоціюється перш за все з тривогою.

Яке ваше ставлення до оцінок?

Олена: Оцінка може бути різною: мотивувальною, надихаючою, формувальною. В ідеалі вона повинна не у формі балів, а як відгук про роботу. Але діти бувають різні: для когось і цифрове позначення балу є мотивацію, а когось, навпаки, вганяє у тривогу.

Іван: Зараз поширеною є думка, що оцінка це погано. Оцінка - це чудово, бо це зворотний зв’язок, можливість зрозуміти помилку. Але я зараз не про оцінку у нашій шкільній системі. Бал по 12-бальній шкалі є беззмістовним. Це лише створює психологічний тиск. Тому відкидати оцінювання взагалі ми не можемо, але й формат потрібно обов’язково змінювати

Антон: Без зворотного зв’язку не буде розвитку, тому доводити потрібність оцінювання, по-моєму, не варто. Я б поставив інше, більше дискусійне запитання: чи варто платити дітям за оцінки, чи це погана практика?

Олена: Стівен Кові стверджує, що плата це найкращий мотив. І нею не обов’язково мають бути гроші, це може бути домовленість, річ будь-що, що служить мотивацією. Це гра в доросле життя дитина вчиться заробляти, розуміє, в чому сенс роботи. Після цього простіше зрозуміти, як заробити гроші.

Які зміни в сучасній освіті відбулися за останній час?

Олена: За останні два роки у Києві суттєво зросла кількість приватних шкіл. Вона сягнула 200, коли державних 500. Виросло покоління свідомих батьків, які хочуть не просто віддати дитину під нагляд з 9 до 6, а дійсно інвестувати у її розвиток. У Європі немає жодного іншого міста з такою ж кількістю приватних шкіл.. Але таке навчання може дозволити собі не кожна київська сім’я, і тим паче не кожна сім’я за межами столиці. 

Іван: Поява великої кількості приватних шкіл це сигнал, що щось не так із державною освітою. Мережа шкіл не справляється зі стрімким зростанням кількості дітей. Потрібне масштабування, що у класах не було по 30-40 учнів. Про яке ефективне навчання тоді йтиметься? Є багато пропозицій змін, але не все можна масштабувати. Важлива глобальна реформа освіти, бо це один зі способів реального масштабування.

Яка роль батьків у процесі освіти?

Антон: Вишколені, налаштовані на результат учителі повинні ставати союзниками батьків. Основні бенефіціари розвитку дітей це батьки, адже вчителі не відповідають за учнів після випуску зі школи. А навчання на цьому не припиняється. Батьки повинні сприймати школу не як інституцію, куди здали дітей, а потім забрали готовий результат. Це співпраця, доповнення.

Іван: Діти переймають моделі поведінки батьків. В освіті обов’язково повинен бути баланс між професійним підходом школи і вихованням сім’ї. 

Олена: У моєму розумінні батьки це рольова модель. Сім’я в контексті освіти - це про цінності. Вона не має контролювати кожен крок, але й не повинна бути байдужою до навчання дитини. Не можна допустити суцільної залежності. Гіперконтроль - це часта проблема батьків.

 

Є міф, що з віком люди гірше навчаються нового. Чи знаєте ви рецепт для тих, хто вважає, що після 30 вже запізно опановувати щось нове?

Іван: Як змотивувати вчитися дорослих людей? Показати приклади, що постійне навчання шлях до успіху. За небажанням вчитися можуть стояти різні причини: гіркий досвід у минулому, особиста невпевненість, неприємні асоціації. Потрібно вчити людей ефективно вчитися, бо зі школи багато хто виносить неправильне розуміння освіти.

Олена: Наша освіта поступово йде до цього. Нам втовкмачували, що треба вивчитися і піти працювати. З цим розумінням виросли покоління. Але світ швидко міняється, тепер зміна 3-4 сфер діяльності за життя це цілком нормальне явище. Але у нас мало людей готові йти проти масової культури, яка диктує «одна робота — на все життя» Багато хто навчався там, де того хотіли батьки, і продовжує займатися цією справою у дорослому житті, боячись щось змінити. Але по-справжньому важливо робити те, чого хочеш сам.

Антон: У житті вам ніхто нічого не винен. Якщо ви не будете змінюватися разом зі світом, то назавжди відстанете. Ми звикли покладатися на щось чи когось, що нас змотивує і підштовхне, тому пожинаємо плоди цього у суспільстві, де свободу самовираження цінують менше, ніж стабільність. Можливо, дно в Україні нас підштовхне вгору. Ми по багатьох показниках можемо показати, як буває гірше, або як виправити все. Потрібно тільки кожному узяти відповідальність за своє життя.

 

Коментарі
Поки немає коментарів
Написати коментар
Прізвище ім'я*
Email
Введіть коментар*
16 + ? = 21
Введіть капчу*