0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

Якою є психологія в Україні та чи варто боятися самотності. Інтерв’ю за мотивами подкасту «Лабораторія нонфікшн»

«Бути справжнім — це бути вразливим, а для цього потрібна хоробрість, особливо, якщо ми вважаємо, що інші більше нам симпатизуватимуть, коли ми приховаємо чи спотворимо своє справжнє «я». Технології можуть просувати це переконання, в інтернеті дуже легко позувати, показувати себе щасливішими, хоробрішими, гарнішими та успішнішими, ніж ми почуваємось насправді. Фактично, ці пози — форма соціальної самоізоляції. Вони дозволяють нам вдавати, що ми маємо визнання, проте така вдаваність лише посилює нашу самотність».

Вівек Мурті «Самотність. Сила людських стосунків»

 

У третьому випуску подкасту «Лабораторія нонфікшн» ведучий Олександр Панасюк розмовляв із кандидаткою психологічних наук, психологинею Валерією Палій.

Олександр Панасюк розмовляв із Валерією Палій

Олександр: Валеріє, розкажи про свій шлях у психологічній кар’єрі.

Валерія: Професію я обирала радше компромісом, бо хотіла бути лікаркою, але моє оточення диктувало, що хімія і фізика — це складно, медичний фах — це корумповано. Я стала шукати альтернативи. І знайшла — вирішила допомагати людям не через тіло, а через душу. Це, можливо, пафосно звучить. Але так і є. Через наші думки, переживання, емоції. Коли я вступала на психологічний факультет, це було не до кінця усвідомлене рішення. Професія здавалася мені дуже романтизованою.

Олександр: А можеш детальніше пояснити романтизацію?

Валерія: Тоді пересічній людині про психологію небагато було відомо. Психологи були в детективах, вони показували таблиці Роршаха вбивцям, допомагали криміналістам. В такому полі були й мої уявлення. Звичайно, я розуміла, що вони можуть працювати як приватні психотерапевти в кабінетах чи клініках.

Але на першому курсі, коли ми зустрілися із нашими майбутніми колегами й почали слухати загальний курс психології, філософії, вивчати математичну статистику, то був певний шок, бо виявилося, що психологія — це значно складніше, ніж я очікувала.

Олександр: П’ять  років ти провела в університеті й романтизація розвалилася. Зараз ти практикуюча психологиня, а ще президентка Психологічної асоціації України, що є дуже знаковою інституцією. Чим вона взагалі займається і як це — бути керівницею такої організації?

Валерія: Не п’ять, а шість і ще три роки аспірантури, але наша професія передбачає постійний розвиток. Кожного року ми, як психологи, маємо проходити курси підвищення кваліфікації, щоб, як і лікарі, поновлювати свої знання. Щодо Психологічної асоціації — це об’єднання, у яке на сьогодні входить 710 психологів із базовою психологічною освітою, які працюють в абсолютно різних галузях. Це можуть бути психологи-консультанти, діагности, ті, хто працюють в організаціях.

Наша мета — підвищувати популяризацію наукової психології, лобіювати інтереси нашої професійної спільности, бо із законодавством у цій сфері ситуація не дуже хороша. У нас немає ліцензування спеціалістів із психічного здоров’я, тому будь-хто може назватися психологом і організувати собі приватну практику. Можна уявити якість таких послуг. Тому наша задача — просувати якісні психологічні послуги й підвищувати психологічну культуру населення.

Олександр: Як багато книжок ти прочитала?

Валерія: Ніколи не намагалася рахувати кількість прочитаних, але вдома у мене є бібліотека, де я збираю фахові книжки. І це велика, майже заповнена стіна. Я навіть маю власний екслібрис.

Олександр: Це моя маленька мрія — його зробити. Якою ти бачиш сучасну психологію? До яких висновків дійшла за період навчання і власної практики?

Валерія: Перш за все, психологія — це наука. Дуже багато людей думають, що психологія — це штука абстрактна, якась життєва мудрість, філософські погляди, щось пов’язане з релігією. Ні, це наука, яка має доказову базу. І чим далі ми розвиваємося, тим більше її, бо психологія має дуже довгу передісторію і не таку довгу історію. Фактично, вона стала самостійною наукою у 1879 році. До цього ми були в лоні філософії. Зараз якщо ми говоримо про якийсь факт, то він має доказове підґрунтя. Це дуже важливо розуміти.

Психологиня Валерія Палій

Олександр: Якщо зайти в будь-яку книгарню, то можна побачити, що за останні роки видано багато хорошої фахової літератури, але й так само багато популярної, бо на неї є запит. Як ти відрізняєш ці категорії?

Валерія: У мене немає чітких критеріїв, але я б звертала увагу на заголовок. Бо все, що містить умовні «10 порад, способів, секретів» — це вже щось, що навряд буде дуже якісним продуктом. Наша наука багатогранна, вона не має конкретних порад. Ми можемо говорити про тенденції, закономірності, але універсальних порад не буває. Я завжди звертаю увагу чи є там посилання на літературу, тобто наскільки це є осмисленим продуктом. І звичайно, важливо, хто автор, який у нього досвід у цій сфері.

Олександр: На полицях магазинів можна побачити багато прізвищ видатних психологів сучасності чи минулого століття: Франкл, Адлер, Фрейд, Юнг, Ірвін Ялом. Ці автори на слуху. Якщо ми говоримо про середньостатистичну людину, для чого їй в принципі рекомендувати літературу психологічного напрямку?

Валерія: У своєму випадку я можу порекомендувати якусь літературу з психо-едукаційною метою. Що це означає? Наприклад, приходить до мене людина із депресією, і щоб вона краще розуміла, що з нею відбувається, я можу порадити літературу з цієї теми, де є чийсь власний досвід. Людина знаходить підтримку, розширює межі розуміння проблеми.

Може бути, що література, яку я пораджу клієнтам, підштовхне до чогось, розкриє питання під іншим кутом. Дуже обережно ставлюся до вибору й рекомендацій літератури. Це завжди дуже адресно. В мене немає універсальних книжок, які б я рекомендувала всім-всім. Я завжди виходжу з того, з ким спілкуюся, з особливостей людей, їхніх запитів.

Олександр: Ти, як практикуюча психологиня з великим бекграундом, як оцінюєш загальну культуру психологічної підтримки і сприйняття психології як чогось терапевтичного?

Валерія: Мені здається, що з року в рік ситуація покращується. Але тут треба ще розуміти ось що: я живу в Києві, маю ціну власних послуг і це формує коло людей, які до мене звертаються. Якщо ж візьмемо психолога з маленького міста чи смт — ситуація буде зовсім іншою.

Зараз все більше людей розуміють важливість цього способу піклування про себе. В останні роки я помітила таку тенденцію, що раніше люди приходили, коли мали якусь проблему й готові були витратити гроші на її вирішення, а тепер — коли хочуть попередити якісь гострі ситуації. Багато хто приходить просто для постійної рефлексії. Тобто загалом психологічна культура зростає. Також ми бачимо, що все більше психологів є експертами на телебаченні. Не знаю, добре це чи погано, бо іноді не хочеться дивитися ці програми.

Олександр: А звідки прийшло це покращення? Чому з’явилася потреба в саморефлексії?

Валерія: Це західні тенденції, які ми часто бачимо у фільмах, серіалах. Там ця тема активно розкривається, показують психологічну кухню. Я знаю кілька ініціатив в Україні, які активно ведуть промоцію психічного здоров’я, розповідають про те, як звертатися за допомогою, стає більше гарячих лінії, кабінетів довіри. Це дуже комплексна історія.

Цього року через пандемію ми пропустили Книжковий Арсенал, а минулого я була в захваті від того, що з’явилося значно більше перекладної класичної психологічної літератури. Класики доступні українською, люди купують і читають їх, отже є запит. Це культура піклування про себе. Можливо, і рівень життя покращується, тому люди розуміють, що можуть тепер піклуватися не лише про буденні речі.

Олександр: Сьогодні у нас до обговорення книжка Вівека Мурті. Він не є професійним психологом, а проте зачіпає важливу тему самотності і територію людських стосунків. Наскільки ця книга актуальна в сучасних умовах, які ми переживаємо з пандемією?

Книга Самотність та ноутбук

Валерія: Мені здається, книжка дуже актуальна. Ця ситуація, в якій ми опинилися, виступила певним каталізатором наших думок, проблем. З власного досвіду можу сказати, що хтось узагалі зробив ревізію своїх стосунків, зрозумів, що можна бути самотнім і поряд з кимось, а хтось — що усі його контакти були лише епізодичними й неглибокими.

Багато з нас відчуло, що певна дистанційованість породжує страхи й тривоги. Людина — істота соціальна, ми потребуємо інших людей: прив’язаності, підтримки, розуміння, емоційного обміну. Коли відбувається депривація цих потреб, ми реагуємо дуже болісно. У кожного свій тип реакції. Автор дуже послідовно, з великою кількістю посилань веде читача книгою.

Олександр: Тобто це не та популярна психологія, про яку ми згадували раніше? Ти вважаєш, що автор копнув глибоко й розібрався у темі, яка є значною частиною нашого життя? Як ти особисто розумієш феномен самотності?

Валерія: Якщо дуже просто, це коли ти не відчуваєш присутності важливих людей у твоєму житті. Важливі люди — різні для кожного з нас: партнери, друзі, люди, які розуміють і підтримують чи хоч просто той, з ким можна поговорити. Самотність має багато граней. Кожна людина протягом життя у певні моменти може почуватися самотньою.

Мурті дуже цікаво описує різні ситуації. Я поважаю книжки, які містять велику кількість посилань. Там є цікаві кейси, історії, міркування. Я радила «Самотність» своїм друзям, які є соціальними працівниками, бо там є дуже багато ідей, які вже імплементовані в інших країнах і допомагають підтримувати вразливі категорії людей. Водночас він описує самотність, як універсальну проблему, яка стосується кожного.

Олександр: Наскільки глобалізованою є психологія? Чи завжди проблеми, підняті автором-іноземцем є дотичними до нашого пострадянського простору? Бо у нас зовсім інша соціальна структура.

Валерія: Це дуже класне запитання. Усі ми люди, і є базові речі, дефолтні для всіх. Але культурний шар теж важливий — ті умови, традиції, соціальний устрій, в якому ми знаходимося. Варто сказати, що сама тема самотності знайома людям по всьому світу. Просто ми маємо дещо різні умови, різні способи подолання.

Наприклад, в африканських країнах дуже сильна згуртованість, представники  інших країн ведуть більше сепарований спосіб життя. Відчуття самотності — глобальна проблема. Способи подолання, підтримки — вони можуть бути різними, культурно обумовленими.

Ось ти сьогодні згадував Франкла — він описував власний досвід в конкретній історичній епосі — під час Голокосту. Це історія перебування в концтаборі, але ми її читаємо сьогодні, не маючи такого контексту, і розуміємо, про що він говорить. Розуміємо, коли він говорить, що саме його персональний сенс дозволяв триматися. І зрозуміють також люди через 50 і 100 років, бо це універсальні теми. Це вже питання занурення, наскільки автор зумів глибоко копнути. Якщо це культурний зріз, то звичайно, ареал розуміння ідеї буде вужчим, але є й універсальні речі.

Олександр: Повернімося до «Самотності». Беручи таку книгу, ти не чекаєш розваги чи насиченого матеріалу. Вона про роботу з проблемними полями. Наскільки психологічна література розвиває таке поняття, як саморефлексія? І наскільки ця саморефлексія важлива для гармонійного розвитку особистості?

Валерія: Така література не є легкою, вона повинна змушувати замислюватися, співвідносити свій досвід з тим, що ти читаєш. Це не простий шлях. Немає сенсу читати її просто, аби прочитати. Мені здається, прочитання будь-якої книги, яка містить щось глибоке, повинне супроводжуватися осмисленням.

Олександр: Назви три ключові пункти, чому б ти рекомендувала її прочитати?

Валерія: По-перше, тому що кожен читач щось впізнає у ній, по-друге, вона містить дуже велику кількість цікавих фактів і результатів досліджень:  медичних, соціальних, психологічних і навіть нейропсихологічних. По-третє, ця книга з великою імовірністю дасть якісь відповіді кожній людині.

Олександр: Самотності не потрібно боятися?

Валерія: Треба розуміти, що ми всі на певних етапах життя можемо відчувати труднощі. Остання статистика ВООЗ свідчить, що кожна четверта людина протягом свого життя може мати психічний розлад. Це всесвітня статистика. Тому ми все далі відходимо від певної стигми, розуміємо, що емоційне благополуччя є важливим. Відвідування психологів, читання глибоких книжок, самопізнання і розумний розвиток — безумовно важливі речі

Олександр: Дякую за таку важливу й цікаву розмову. Наостанок скажу: Читайте добру літературу!

Підготувала Повх Анна

Ми працюємо нам тим, щоб готувати вам корисні й важливі матеріали в блозі "Лабораторії". Нижче на сторінці ви знайдете книжки на подібну тематику, на які було б варто звернути увагу. Якщо у вас є бажання підтримати наш проект - ви можете замовити книжки у нас для себе чи друзів і це стане гарним подарунком!

 

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*