Публій Овідій Назон

Публій Овідій Назон – римський поет, чиї вірші мали величезний вплив як завдяки образним інтерпретаціям класичного міфу, так і як приклад найвищої технічної досконалості.

Величезна популярність Овідія за його життя тривала і після його смерті, і на неї мало вплинули дії Августа, який заборонив його твори в публічних бібліотеках. Приблизно з 1100 року слава Овідія, яка протягом пізньої античності та раннього середньовіччя була до певної міри затьмарена, почала конкурувати і навіть часом перевершувати славу Вергілія. 12-13 століття небезпідставно називають "століттям Овідія". Дійсно, в той період його шанували не тільки як розважального, але й як повчального, а його твори читали в школах. Однак популярність Овідія була частиною загальної секуляризації та пробудження до краси світської літератури; він був поетом мандрівних учених, а також народних поетів, трубадурів і мінезингерів; і коли у Франції розвивалася концепція романтичного кохання в її новому лицарському або "куртуазному" вигляді, саме вплив Овідія домінував у книзі, в якій була викладена його філософія, - "Романі про троянду".

Популярність Овідія зростала в епоху Відродження, особливо серед гуманістів, які прагнули відтворити античні способи мислення і почуттів, і друковані видання його творів йшли одне за одним нескінченним потоком, починаючи з 1471 року. Знання його віршів стало само собою зрозумілим для освіченої людини, і в 15-17 століттях важко було б назвати відомого поета чи художника, який би не був певною мірою йому зобов'язаний. Зокрема, "Метаморфози" пропонували один із найдоступніших і найпривабливіших шляхів до багатств грецької міфології. Але головна привабливість Овідія випливає з людяності його письма: його веселості, його співчуття, його багатства, його мальовничості та чуттєвості.