0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

Мистецтво революції: хвилі демократизації — уривок із книжки Пітера Померанцева «Це не пропаганда»

Маніпулювання думками інших —  це своєрідна індустрія, яка має свої тенденції та змінюється в залежності від того, що зараз «модно». У книжці «Це не пропаганда. Подорож на війну проти реальності» Пітер Померанцев детально розглядає нові інструменти брехні та залякування, серед яких, зокрема, боти, сталкери, хакери та фейкові новини, що разом призводять до інформаційних війн. Це книжка-екскурс про ХХ століття та про міраж, що розчиняється просто-таки на очах: чи вільний доступ до інформації означає більшу свободу та чеснішу дискусію..? Уривок із книжки публікуємо в матеріалі!

Обкладинка до уривку книги Пітера Померанцева "Це не пропаганда"

Хвилі демократизації

Він працював майже всюди, власне. Коли ви це читаєте, Срджа може бути в Азії або Латинській Америці, Східній Європі або на Близькому Сході. У конференц-залі малопримітного мережевого готелю схожі на відмінників чоловіки і жінки будь-якого віку — юристки-правозахисники та вчителі, студентки та дрібні підприємці — сидітимуть напівколом за столами, а всередині стоятиме Срджа: підтягнутий, вбраний у худі, ніби студент із 1990-х, хай навіть зараз йому за 40, він то крутнеться, то присяде, ніби намагаючись фізично підняти настрій в аудиторії. Він говорить злегка американізованим варіантом англійської, а його глибоке розкотисте словʼянське «р» надає кожному твердженню, навіть найбуденнішому, додаткової насиченості. Кожен у кімнаті відчуває, що він є їхнім найближчим приятелем і що разом вони можуть змінити хід історії. Студенти роблять численні нотатки, постійно відволікаючись від цього на жарти Срджі, коли вся аудиторія лягає від сміху.

Срджа часто починає свої воркшопи з чогось позірно легенького, як-от «сміхтивізм»: використання гумористичних виступів у кампаніях під час революцій. Він може згадати, наприклад, як польські антикомуністичні активісти в 1980-ті під час трансляції радянських новин виходили на вулиці з візками, навантаженими телевізорами, таким чином висловлюючи своє відкидання державних медіа.

Сміхтивізм, пояснює Срджа, виконує подвійну роль. Перша — психологічна: сміх розвіює ауру недоступності довкола авторитарного лідера. Він також затягує режим у те, що Срджа називає ситуацією дилеми: якщо добре озброєні спецслужби арештовують активістів за приколи, це може відштовхнути частину населення. Насправді, пояснює Срджа на своїх заняттях, активісти мають прагнути бути заарештованими за те, що роблять якусь дурницю. Одну штуку на його воркшопах засвоюють швидко: вони, може, й «ненасильницькі», але це не означає, що вони для боягузів. Віра Срджі у ненасильницькі протести походить радше від розрахунку, ніж від пацифізму. Режими мають перевагу, коли йдеться про застосування фізичної сили; а от із чим вони не дають собі ради, то це з величезними мирними натовпами на вулицях.

Архетипний протестний рух, на який посилається Срджа, — той, який він сам і очолював. Він вимикає світло і показує записи з відеоархіву середини 1990-2000-х, коли він керував студентською групою «Отпор!», що намагалася скинути режим Слободана Мілошевича, югославського диктатора, який втягнув країну в три війни із сусідами та підтримував військових ватажків, які влаштовували концентраційні табори та вирізали цивільне мусульманське населення. Медіа Мілошевича продукували ідею світу, в якому Сербія провадила 700-літню місію врятувати Європу і водночас була притлумленою жертвою імперського Заходу. Тим часом перейняті патріотизмом бандити били «зрадників» з опозиції у темних провулках Белґрада та розважалися під місцеву суміш несамовито піднесеного техно та фольклорної музики. Коли владна дружина Мілошевича заявила, що радше дивитиметься, як проллється кров, ніж її чоловік подасть у відставку, «Отпор!» розгорнув станцію переливання крові і надіслав пакети із зібраною кровʼю в резиденцію: чи могли би вже Мілошевичі нарешті забратися, чи достатньо їм крові?

Проте такий пранкстеризм — тільки початок. У перебігу вишколу теми занять стають стратегічнішими. Срджа переконує в необхідності формулювати візію альтернативної політичної моделі, спроможної подобатися; вчить, як обʼєднати дуже різні групи довкола «найменшого спільного знаменника», як знаходити слабкі місця у ворожих «стовпів влади» та перетягнути їх на свій бік.

В останні роки Мілошевичевої Югославії Срджа та його партнери написали маніфест, у якому переконували, що справжній патріотизм означає мир із сербськими сусідами та долучення до міжнародної спільноти — Заходу, Європи. Немає світової змови проти Сербії. На студентських демонстраціях було повно прапорів інших країн. Це апелювало до відчуття себе й історії багатьох сербів. Сербія воювала проти нацистів і дистанціювалася від Радянського Союз, що ж заважає її партнерству із західними союзниками? Меседж резонував шахтарям і фермерам, не тільки студентам.

«Отпор!» зростав, але коли 1999 року сили НАТО бомбардували Белґрад, намагаючись стримати влаштовані Мілошевичем етнічні чистки у Косово, Срджа побачив, що це лише єднало людей довкола диктатора. У бомбардуваннях постраждав провладний телекомплекс, відомий під назвою «Бастилія», але на той час медіамонополія вже похитнулася. На боці Срджі була заборонена радіостанція В92, яка з підвалу його приятеля вела трансляцію в інтернеті — цю технологію режим тільки починав опановувати. В ефірі були панк-рок і політичні дискусії, а радіо формувало онлайн-мережу з невеличкими незалежними медіа по всій країні.

Вони почали завойовувати серця не тільки студентів і профспілок, а також одного з бастіонів режиму Мілошевича — поліції. «Отпор!» влаштовував вуличні дійства, в яких нагороджували «найкращого поліцейського Белґрада», тож поліцейські відчували, що рух до них відкритий. Коли вони побачили рейтинги, згідно з якими більшість у країні тепер була проти Мілошевича, проте ніколи не підтримала би міських лібералів, як-от Срджа, «Отпор!» зціпив зуби й підтримав патріотично налаштованого науковця як спільного кандидата на наступних виборах. Мілошевич фальсифікував вибори. Протести наростали. Белґрад перетворився на велику вуличну вечірку, до студентів долучилися шахтарі та селяни. Мілошевич вивів на вулиці армію. Дівчата тримали дзеркала перед обличчями солдатів, щоби вони бачили свої відображення та памʼятали про свою людську подобу, вставляли квіти у дула їхньої зброї. Армія відмовилася стріляти. Мілошевича скинули, і через два роки він постав перед судом у Гаазі за воєнні злочини.

Після подій 2000 року Срджа став знаменитістю. Він отримував прохання про тренінги від опозиційних груп від Зімбабве до Білорусі. Тоді він зрозумів, що подорожувати світом, навчаючи протестні рухи, — може бути його роботою. Разом з іншим засновником «Отпору!», Слобо Джиновичем, він започаткував CANVAS: Центр прикладних ненасильницьких дій та стратегій. Він тренував активістів у Грузії, Україні та Ірані, які згодом братимуть участь у революціях, відомих як «кольорові» (Революція троянд, Помаранчева та Зелена відповідно). Потім були тренінги для лідерів у Єгипті, Тунісі та Сирії, які, своєю чергою, брали участь у, як її потім назвали, «Арабській весні».

Срджа, як і багато політологів, бачить ці рухи як частину більшого історичного процесу: поступових «хвиль демократизації», в яких під демократією мають на увазі поєднання багатопартійних виборів, плюралізм у медіа й незалежність інституцій, як-от правосуддя. Першим етапом було падіння авторитарних режимів у Південній Америці, Південній Азії та Південній Африці наприкінці ХХ століття, кінець радянського панування у Східній Європі — Оксамитова революція у Чехословаччині, падіння Берлінського муру, Співоча революція у балтійських країнах з незабутніми картинами мільйонів людей на вулицях, що вийшли на мирні протести на хвилі антирадянських настроїв. Кольорові революції, вважає Срджа, були наступним етапом. «Арабська весна» — наступним, потужним завдяки зростанню соціальних мереж.

Срджа бачить себе як ланку між першою та пізнішими хвилями. Югославія була і падінням решток радянської системи, і першою з нових «демократизацій». Для Срджі остаточна мета його роботи проста: якщо дати людям більше влади над перебігом їхніх життів, демократія тільки виграє. Чільними захисниками демократій є громадяни, свідомі та навчені того, як забезпечити підзвітність своїх обраних представників.

З роками Срджа став бабайкою авторитарних лідерів. Його підручники є обовʼязковими для прочитання у російському білоруському та іранському міністерствах оборони. У новинах на державних каналах про нього періодично з’являються матеріали. Уся ця увага мала для Срджі позитивний побічний ефект: що більше можновладці в Москві або Тегерані лякають ним, то більше клієнтів до нього звертається.

Колишні активісти «Отпора!», які добре реалізувалися у бізнесі, покривають витрати Срджі на офіс і зарплати для його чотирьох працівників. Опозиційні рухи платять йому за тренінги активістів. Або ж групи на кшталт Ґрінпісу платять йому за курси на місцях.

Срджу дратують припущення, що його вибір країн, у яких тренувати активістів збігається з інтересами зовнішньої політики США. «Єгипетський президент Мубарак, якого скинули під час «Арабської весни», був одним із найбільших отримувачів американської військової та гуманітарної допомоги десятиліттями, а я допоміг тренувати активістів під час його правління. І знаєш, яка офіційно внесла CANVAS у чорний список? Об’єднані Арабські Емірати – близький союзник США. Як на мене, є тільки два типи суспільств: країни, де влада боїться народу, які ми називаємо «демократіями», і країни, де народ боїться авторитарної влади. Мені байдуже, якого диктатора я допомагаю людям позбутися».

Проте невдовзі нове покоління можновладців перевинайшло свою тактику підважування протестів та дискредитації дисидентів. Якщо колись давно можна було впевнено сказати, що історичні хвилі демократизації рухаються в одній течії, то тепер розпочався величезний шторм, і вже не скажеш, хто куди пливе.

Купити книжку «Це не пропаганда» Пітера Померанцева

В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними

Більше книг про тоталітаризм за посиланням на сайті інтернет-магазину laboratoria.pro

Переглянути всі книги видавництва Лабораторія можна у каталозі

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*