451° за Фаренгейтом

Ось як Бредбері це робить? Стиль його оповіді абсолютно буденний, така собі лінива, по-чоловічому скупа розповідь про щоденні, звичайні для головного героя події. А читацькі враження – шок і здивування. Напевно, саме через цей контраст так і відбувається: автор хоче показати, що жахливі речі стають звичними і тоді їх вже ніхто не сприймає, як жахливі. Лише в окремих людей ще жевріють якісь нечіткі відчуття неправильності, як то трапилось із головним героєм. І як же цікаво спостерігати, як цей легенький психологічний дискомфорт потроху наростає, як у Монтега з’являються питання, як він шукає на них відповіді – і зрештою як він діаметрально змінює свої погляди і тепер уже готовий ризикувати життям заради того, що ще недавно без жалю і без зайвих думок знищував.
Мені був цікавий образ Клариси, дівчини, яка не втратила навіть у такому світі відчуття свободи і краси.
Я читала цю книжку кілька разів, і з найпершого прочитання найбільше пригадую моторошні відчуття, коли за Монтегом ганявся металевий пес. Моменти, яким позаздрить будь-який трилер.
Востаннє я читала цей твір вже тоді, коли в нас уже йшла війна, і стільки впізнаваних моментів знайшла, на які не звертала уваги раніше. Адже там про вплив телебачення, про пропаганду, про те, як суспільством маніпулюють і зомбують так, що люди йдуть воювати, не розуміючи, що це за віна, навіщо вона, навіть не розуміючи, що можуть в ній по-справжньому загинути. Це страшно. Бредбері передбачив багато всього і зумів розповісти про це дуже цікаво.

451 градус за Фаренгейтом - історія, яку я відкрила в дорослому віці, хоча могла прочитати її ще під час навчання в університеті на курсі зарубіжної літератури.

Мені сподобався задум письменника переставити звичні нам речі з ніг на голову. Професія пожежника показується як фах, пов'язаний зі знищенням найціннішого - знань, які передаються у книжках від покоління до покоління. У суспільстві розповсюджені доноси, люди бояться однієї згадки про книжку. Цікаво, що виїзди на небезпечні об'єкти з книгами відбуваються виключно вночі.

Монтег, коли повертається з чергування, зустрічає дівчинку, яка як промінь в кінці тунелю, намагається вирвати його з мороку власної справи. Він розуміє, що ні робота, ні сімейні стосунки не приносять йому радості. Під час виїзду на завдання, він бачить жінку, яка готова згоріти живцем разом з книгами. Це дуже його дивує і він помалу розмотує клубок з таємницями.

Знищення книжок видається цілком логічним, адже під час читання людина формує власну точку зору, може аналізувати прочитане довгий час і ділитися з оточуючими. Набагато зручніше керувати масами, які звикли споживати контент нічого не аналізуючи. З цією метою з'являються перекази творів, потім перекази переказів, в результаті людина побіжно сприймає інформацію ніби слайдами. Технології досягають піку свого розвитку, але це все виглядає непотрібним, адже суспільство перетворюється на сіру масу. Телевізор та реклама починають управляти свідомістю людей. Розумні люди стають непотрібними.

Для мене книги - острівці знань та розваг. Вони допомагають відволіктись від щоденних турбот.