Білий попіл

Читала "Білий попіл" після "Пітьми", і саме рання книга автора сподобалася більше. Одразу хочу сказати, що дві історії подібні, взяти хоча б звичку автора обирати для декорацій якісь ізольовані населені пункти, в яких буквально всі розуміють, що до чого, а головний герой - ні. Це було в "Пітьми" і це повторилося в "Попелі". Але "Пітьма" для мене була дещо розмазаною - інакше і не скажеш. Твір виявився слабким і як детектив, і як містика, а пасхалки, яких там безліч, сюжет кращим не робили. А от "Попіл", хоча він і простіше, бачиться як більш концентрована робота. Тут є головний герой, який дійсно щось розслідує, тут є детективна лінія. Так, я теж, як і інші читачі, доволі швидко зрозуміла що до чого, але читати до самого кінця було цікаво. Ця робота трохи нагадала мені твори Гранже, який тех грається з містикою. Перша робота Павлюка слабша за Гранже, але ті самі вайби тут є. Хочу сказати, що персонаж Томаша (незважаючи на все, що відкрилося потім), був для мене на початку одним з найцікавіших.

Книга, де доволі швидко ти розгадуєш основну таємницю, але від того вона не стає менш цікавою.
Маємо знаного детектива Тараса Білого, якого наймають, щоб розслідувати вбивство панночки. Не те, щоб розслідувати — більшість жителів хутора впевнені, що це зробив Хома Брут, але сотник хоче, щоб детектив це підтвердив.
А далі починаються таємниці і пригоди.
Тут є декілька речей, які роблять цей твір ще кращим:
Кожну таємницю можна розкрити з двох боків — раціонального та містичного, й ти сам обираєш, який варіант розвитку подій тобі ближчий.
Атмосфера. Загадковий хутір, білий попіл, намальовані крейдою кола, жива і мертва вода...
Кіношність історії. Хоча, для декого, це може бути й мінусом. Тут багато екшн-сцен, події розвиваються дуже швидко, безліч видовищних моментів, які одразу в голові складаються в яскраву картинку. Але поруч з тим менше уваги приділяється емоціям героїв, їх внутрішньому стану, думкам.

Але в будь-якому разі, це дуже якісний трилер. Детективний чи містичний — як вам більше подобається. З несподіваними поворотами і героями, що запам'ятовуються.

Рекомендую!

«Білий попіл» - це чудова книга на вихідні, яка дасть можливість відпочити, насолодитись таємничою атмосферою і при цьому не надто навантажувати мозок.
Атмосфера сільського хутору 19 століття - це чудовий фон для містичного детективу. Адже тогочасні звичаї і вірування створювали ідеальні передумови для містичної історії.
Не сказала б, що детектив аж так сильно закручений. До цього я читала дві книги автора і вони мають дещо спільне, тож завдяки попередньому досвіду мені було досить легко зрозуміти основну загадку.
Та загалом ідея книги сподобалась: містичне загадка яка розкривається цілком раціональним способом.
В сюжеті є відсилка до «Вія» Миколи Гоголя, мені навіть здалось, це певною мірою алюзія, адже далеко не один образ вгадується. Та я «Вія» не читала, тому моїм враженням це не зашкодило.
Це перша книга Павлюка і насправді відчувається, що вона дещо слабша. Але я б рекомендувала її саме для розслаблених читань, як і говорила на початку відгуку. Це така собі казка з елементами детективу. Хоча і моральний посил тут присутній. Автор торкається теми психічних захворювань та ПТСР і показує, що ці проблеми були і раніше, вони не надумані сучасністю, просто їх вирішенню не приділяли уваги.

«Білий попіл» – бомбезний детективний трилер з елементами містики, та ще й українського автора. Це була моя перша книга Павлюка, але після її прочитання захотілося прочитати й інші.
Сюжет оповідає про детектива Тараса Білого, який не пам'ятає значну частину свого життя. Йому пропонують розслідати убивство панночки на хуторі «Білий попіл», який за віруваннями місцевих розташований біля брами пекла. Твір повністю наповнений містикою, жителі селища говорять про демона, Вія; на сороковинах померлої всі гуляють і веселяться; а за першої нагоди поговорити з детективом, закликають його тікати, не озираючись. Дивним є й незнайомець, Томаш Болгар, який завжди невідомо куди зникає, одразу зустівшись з Тарасом.
Це надзвичайно цікаво, потужно, швидко. Спочатку мені було важкувато, хотілося закинути книгу, але вже з половини я не могла відірватися від цієї історії. Щиро рекомендую почитати любителям детективного жанру і українського колориту в книгах. Попри те, що мені рідко хочеться заново поринати в детективи, я б із задоволенням перечитала цей знову.