Чоловік на ім'я Уве

“Його серце занадто велике” – ідеальна фраза-цитата для опису головного героя книги Фредеріка Бакмана “Чоловік на ім’я Уве”. Просто, тонко і чуттєво – так я можу описати її зміст.

Тож про що книга: чоловік, на ім’я Уве, скрупульозний і дотошний до неможливості. Усе життя він жив за чіткими правилами та розпорядком, який сам для себе і встановив. Найбільше Уве не любить людей, які порушують його звичне життя, навіть якщо йдеться про якусь максимальну дрібницю. Хоча, часом складається враження, що він ненавидить всіх і кожного в усьому світі. Та одного ранку Уве дізнається, що у нього з’явилися нові сусіди, але навіть не здогадується, що вони та інші мешканці блокових будинків кардинально змінять його життя.

Скептицизм та прагматичність Уве змушують сміятися та пройматися симпатією до нього. Бо він буркотить, ходить з невдоволеним обличчям, але допомагає оточуючим у свій особистий увовий спосіб. Ніяк по іншому я не можу це назвати.

Історія розвивається паралельно у двох проміжках – минулому та теперішньому часі. Завдяки першому, з’являється розуміння чому Уве приймає те чи інше рішення, чому робить те, що робить. Цікаво, що коли немає знання минулого, то вчинки Уве часом здаються навіть абсурдними, а коли з’являється передісторія, то одразу стає зрозуміло, що ніяк по іншому він і не міг вчинити.

Спогади з минулого також знайомлять нас з дружиною Уве - Сонею. Історія їхнього кохання розчулює та змушує задуматись. Більше, ніж декілька разів доводилось зупинятися, аби перечекати сльози, бо деякі речі просто не можуть залишити байдужою і спокійною.

Цю книгу читала вже вдруге і як виявилося, я абсолютно забула кінцівку книги, тому елемент несподіванки залишився. Щобільше, я була шокована + мій улюблений прийом, коли, в результаті, кінець та початок книги закільцювалися. Тож якщо ви не знайомі з цією книгою, то однозначно раджу її прочитати

Моє знайомство із творчістю Бакмана почалося колись давно саме з цієї книжки. І відтоді я вражена здатністю автора поєднувати в книзі такий величезний спектр емоцій. Кожен розділ такий насичений і концентрований, що змушує і сміятись вголос, і сумувати, і плакати. А ще викликає радість, співчуття, злість, захоплення, розчарування. І як підсумковий результат – абсолютне щастя після прочитання.
Книга торкається найглибших почуттів і ще довго нагадує про себе, викликає рефлексії, власні спогади й думки.

«Смерть - незбагненна річ. Люди проживають ціле життя, ніби її не існує, але часто вона виступає одним із найсильніших стимулів, щоб жити»
Бакман дуже майстерно описує правду життя, при цьому легко й безпосердньою зачіпає серйозні теми. Втрачати когось важливого завжди боляче. Уве втратив дружину, з якою прожив усе життя. Він сумує навіть за найнезначнішими дрібницями і не уявляє свого життя без неї. Уве всі вважають сварливим буркотуном, але за цим ховаються глибока скорбота і сум. З усією притаманною йому педантичністю він підходить до організації власного самогубства. Але щоразу щось іде не так. Надто, коли по сусідству селиться нова галаслива родина.

Дуже цікаво спостерігати за еволюцією головного героя під впливом нових знайомств. Ти дивишся на нього зовсім інакше. Особливо, коли автор вплітає історії із минулого Уве і ми приглядаємось до нього трохи краще. Виявляється, любов може змінити не лише світ, а й старих сварливих мізантропів.

Одна з моїх найулюбленіших книг - «Чоловік на імʼя Уве». Вона розповідає про буркотливого пенсіонера, який постійно дратується і не хочу уживатись з сусідами. Такого важко полюбити, чи не так? Але з часом ми дізнаємось, що за неприємним «фасадом» сховалось добра і ніжна душа. Уве - чесний, відданий чоловік, саме тому він любить притримуватись правил і має високі вимоги в першу чергу до самого себе. Уве хоч і не забуде побурчати спочатку, але завжди прийде на допомогу там, де він потрібен. Читаючи, неможливо не полюбити цього персонажа.
Ця книга вчить не робити поспішних висновків. Я читала і думала, скільки ж складних історій стоять за не поступливими рисами характеру? Адже характер формує наше життя і можливо, як і до Уве, до інших теж можна знайти підхід.
Фредерік Бакман наповнює свою книгу милими деталями, симпатичними персонажами і гумором. Завдяки цьому книга стає затишним прихистком, її хочеться обійняти! Не позбавлена вона і сумних моментів, власне, як і саме життя, вона багатобарвна.
В фіналі навертаються сльози, будьте готові, але воно того варте.
Стиль автора легкий і приємний, книга читається плавно.
Добра, світла історія, яка змушує не втрачати віру в людей.