Книга "4000 тижнів" спонукає поставити собі незручні питання: а що ж ми робимо зі своїм життям? і що б ми насправді хотіли робити? чи дійсно весь нескінченний список справ такий для нас потрібний і невідкладний? або все ж слід його переглянути і відкинути неважливе?
Процитую фразу яка мене найбільше вразила: "Дуже легко змарнувати роки, ставлячись до свого життя як до генеральної репетиції".
Або ще: "ти ніколи не знаєш, коли саме робиш щось востаннє". І скільки б у людини не було вільного часу - він втрачає свою цінність, якщо проведений на самоті.
Тому за переліком дріб'язкових пунктів у записнику потрібно навчитись бачити важливе і бачити ВАЖЛИВИХ ЛЮДЕЙ.
Не треба чекати кращого моменту, коли ми станемо досвідченішими, мудрішими, багатшими, гарнішими (підставте своє).
Досить дурити себе, що ми все встигнемо, треба тільки добре спланувати. Ні, не встигнемо. Отже слід вирішити чого ми хочемо від цього життя і почати це робити.
Насправді немає жодної людини яка б була впевнена в своїх діях, всі просто беруть і роблять, і ніхто не знає як правильно. Наполегливо рекомендую прочитати всім!
Ідеальна робота для усіх, у кого вже в печінках сидять усі ті типові мотиваційні книги. Автор не змушує читача навчитися встигати все (а не встиг - лови почуття провини), навпаки - Беркмен доводить, що ви НІКОЛИ НЕ ВСТИГНЕТЕ ВСЬОГО. Бо ж, як не крути, наш час обмежений і варто б навчитися розставляти пріоритети, приділяти час дійсно важливому і не розпорошуватися на те, що взагалі не варте вашої уваги. Автор пояснює як і чому так необхідно прийняти обмеженість свого часу, чому не потрібно намагатися робити корисним навіть відпочинок і, нарешті, змушує читача переглянути своє ставлення до життя.
Не книжка, а бальзам на душу. Як би страшно не звучало те "тайм-менеджмент" для смертних, але "4000 тижнів" якраз таки заспокоює, допомагає прислухатися до своїх бажань і навчитися насолоджуватися життям таким, яким воно є.
Лабораторія - в саме серденько. Дякую!