Чудове подружжя

«Хороший шлюб — це шлюб, який вижив. І ніхто з нас цього до кінця не знатиме».
Піддалася якомусь імпульсу, обираючи книжку. Може, обкладинка тому заслугою? Скажіть, а ви можете обрати книжку за обкладинкою? Та попри такий імпульсивний вибір зав’язка детективної історії мене швидко затягнула. Чому? Бо паралельні лінії персонажів ваблять тебе зануритися в читання.
Ліззі, яка працює в юридичній фірмі, погоджується з якихось дивних причин захищати Зака, свого давнього однокурсника, якого тепер звинуватили у вбивстві Аманди, його дружини. Відразу стає цікаво, чому Ліззі на це прохання Зака погодилася, бо щось же її відштовхувало від Зака. Інтригує питання, що було між ними колись?
Це історія з постійними посиланнями до минулого, як і годиться для трилера. Тут цікаво спостерігати за паралельними описами подружніх стосунків. Тут немає повністю позитивних персонажів, вони як живі люди з недоліками. Історія розкривається нам через двох персонажів — Ліззі та Аманди, тобто, тут є розділи про події, що передували вбивству. А ще тут цікаво було дізнаватися про сімейне життя інших мешканців містечка, де жила Аманда з Заком.
Всі персонажі зі своїми таємницями, зі своїми скелетами у шафах, усі вони мають причини щось приховувати, брехати. Сусіди стежать один за одним, а дехто зламує комп’ютери місцевих мешканців і отримує доступ до особистої інформації сусідів, їхніх таємниць, до їхньої брудної білизни. З якою метою? Цікаво з’ясувати це питання. Ця лінія додає інтриги.
Завдяки простій мові, без будь-яких вишуканих слів читається книжка легко й швидко. Авторка, як і належить для трилерів, плутає читача. Читати приємно і цікаво. Цікаво розібратися, чи всі подруги Аманди були їй подругами насправді? Цікаво розібратися, які з описаних сімейних пар у шлюбі щасливі, в кого це лише видимість? У шлюбі, як в напруженому трилері, не знатимеш до кінця чи він чудовий, поки не пройдеш увесь шлях.
Впевнена, для цієї книжки знайдеться вдячний читач. Сюжет тримав у напрузі, стосунки персонажів розвивалися цікаво, хоч у деяких моментах і передбачувано.
У якийсь момент у мене з’явилися слушні підозри, але авторка замилила очі, вдало відвівши від діри, в якій можна було побачити убивцю. І ти вже думаєш, а ну от же є таке, а є ще це, і ти вже підозрюєш інших.
Ще залишилося питання без відповіді, маленька дірка, хто телефонував Аманді раніше?
Ще питання. Воно може бути малюсіньким спойлером, але це не точно, можете обійти його, якщо не читали книжку. А чи потрібно було Ліззі брехати читачу? Чи не могла вона нам про свого батька розповісти правду, а персонажі її могли не знати? Так було б чесніше з читачем, але знизилась би інтрига.