Дім на Збіччі

Я не дуже люблю коротку прозу, і спочатку я трохи розчарувалася, бо вирішила, що «Дім на Збіччі» - це збірка оповідань, сюжети в яких пов’язаних між собою лише локацією. Але ж Мітчелл не був би Мітчеллом, якби в нього все було так просто. Насправді розділи врешті поєднуються в одну таємничу історію, яку жагуче хочеться розгадати, розшифрувати і осягнути. Загальна атмосфера книжки – моторошна, все як я люблю: розумієш, що зараз має статись щось дивне і страшне, але не здогадуєшся, що саме. І навіть коли історія набирає обертів і все йде по колу, як в казках, ти вже трохи зрозумів логіку цього світу й чекаєш кульмінації, боїшся, але жадаєш все «побачити на власні очі». І таких кульмінацій багато.
Мені дуже сподобалося, як автор показує життя різних героїв – різних за характером, гендером, соціальним статусом. Всі мають своє насичене проблемами життя, але письменник вириває їх з рутини і ставить перед жахливо-абсурдно-химерними випробуваннями. Цікаво спостерігати, як кожен по-різному реагує на однакові ситуації – це вже психологічний дослід певною мірою.
Навіть для тих, хто читав багато жахастиків і трилерів, кого вже важко чимось здивувати, тут знайдуться сюрпризи. Тож, Мітчелл крутий і читати його точно варто. Тепер хочу посмакувати історією з тим же вигаданим світом – «Кістяні годинники».

Якщо ви коли-небудь читали Мітчелла, то маєте здогадуватися, що на вас чекає: вінегрет із часових проміжків, людських доль, алюзій і посилань, і за всім цим, до того ж, треба надзвичайно уважно і ретельно слідкувати, бо інакше «канва» навряд складеться так, як пан Мітчелл задумав заздалегідь, а ідеї його – помпезні і величні. У «Домі…», на перший погляд, ми отримуємо класичну історію про «дім-у-якому-б-ви-не-хотіли-побувати»: стоїть такий собі Слейд-гаус, довкола якого відбуваються дивні речі. Звичайно ж, не все так просто: кожні 9 років, з 1979 по 2015 рік, дім чекає на «особливого гостя», ким би він не був – поліцейський, який розгадує особливу справу або студентка-учасниця клубу паранормальних явищ. У мешканців слейд-гаусу, загадкових і лячних близнюків, є чіткі алгоритми, що з такими гостями робити…
…і, боже, це так цікаво! Сцени «розправ» у цій книзі надзвичайно кінематографічні і яскраві, із вайбами сюру на рівні сцен із Чорного віґваму у «Твін Піксі»! Тут вам і трошки космічного горору, і боді-горору, і класичної історії про вампірів та загадковий дім – я б сказала, чудовий зразок того, як Мітчелл знову погрався у жанри, і зробив щось абсолютно своє із, на перший погляд, простого задуму. Ці поєднання персонажів, переселення душ, посилання на свої ж історії – Мітчелл читається повільно, але його історії я розглядаю не як читання для розваги, а як ідеальний, заледве не музейний зразок того, як вишукано можна гратися текстом.
Історія, загалом, не така важка для розуміння і сприйняття, як інші книги Мітчелла, тому, якщо просто хочете дізнатися, хто такий той Девід Мітчелл і з чим його їсти, для знайомства підійде, а якщо ви одразу залакуєте цю справу «Кістяними годинниками», думаю, взагалі буде супер)