Автор описує на прикладах своїх пацієнтів їхні залежності. І розповідає які незручності вони для них приносять. Це може бути залежність від препаратів, від тих самих книг, від страху зазнати невдачі, від тривожності, що витікає в неконтрольоване вживання травки і багато яких інших залежностей.
Коли ми намагаємось позбутись своїх залежностей нас дуже часто охоплює жах і не розуміння того як ми зможемо без цього жити. Автор показує варіанти того, як можна завдяки змінам у повсякденному житті навчитись перестати залежати від речей, що по суті просто дають нам вибух дофаміну.
Звичайно, не від кожної залежності потрібно відмовлятись. Але якщо вони заважають вам нормально себе почувати і завдають незручності, то потрібно задуматись і робити щось для того, щоб позбутися їх.
Але ця книга може бути нецікавою для професіоналів, які працюють у цій галузі, або для людей, які страждають від більш серйозних залежностей.
В книзі авторка об'єднує зв'язок всіх сучасних задоволень із рівнем дофаміну в організмі. Саме дофамін, гормон, що виробляється у передчутті задоволення, — те, чого сьогодні надміру у сучасних людей. Давня гормональна система, що століттями підбурювала наших предків до виживання, сьогодні не працює без потреби такого підбурювання. Щоб здобути їжу, нам не потрібно бігати за мамонтами. У нас багато вільного часу, який ми проводимо в соцмережах. Прогортуючи стрічку, від однієї короткої новини до наступної, ми споживаємо дофамін. Короткі, примітивні тексти та відео, що не потребують глибоких роздумів, щоразу провокують викид гормону. Само собою, це і є споживання дофаміну. В результаті ми потрапляємо в дофамінову пастку. Лімбке пише, що колишній світ дефіциту, сьогодні перетворився на світ достатку та перенасиченості. У ньому повно їжі, шопінгу, сексу, всіляких наркотичних засобів, є YouTube, Instagram, TikTok та інші віртуальні радощі, яких стає дедалі більше. Це веде до залежностей та інших психічних проблем. Авторка показує, чому так відбувається і пропонує шлях до зміни ситуації, наводячи багато прикладів з життя.
На усі свої запитання я отримала відповіді в цій невеликій книжці усього на 182 сторінки. Книга написана простою мовою й усі наукові речі пояснені з прикладами.
Залежності мають схожу природу, тож немає різниці – тягнете ви до рота шоколадку чи цигарку, заспокоюєтеся шматком торта чи переглядом порно. Все у нашій голові й саме там пролягає межа між «задоволенням» і «залежністю від задоволення».
Чому так складно відмовляти собі у задоволенні? Бо сила волі не є невичерпним ресурсом людини. Ми використовуємо її, щоб сидіти перед ноутбуком і працювати, а не дивитися серіали; щоб застелити ліжко і погуляти із собакою. І ще багато інших «треба», які ми виконуємо впродовж дня. Тож коли діло доходить до чогось не такого важливого як робота, за яку вам платять гроші, сила волі закінчується. І тут в бій вступає або голова, якщо ви прочитали книжку і знаєте чому не варто зараз їсти той шматок шоколадки, або відпрацьована до автоматизму звичка. Бо це звичніше, ніж переконувати себе.
«Чому в епоху небаченого багатства, свободи, розвитку технологій і досягнень медицини ми здаємося нещасливішими й відчуваємо більше болю, ніж будь-коли? … ми докладаємо занадто багато зусиль, аби уникати нещастя».
Це запитання, яке доволі часто крутиться в моїй голові. Книжка «Дофамінове покоління» частково дає на нього відповідь.
”Ризик компульсивного надспоживання означає смерть і загбель не лише нас самих, а й нашої планети. Ми пожираємо самі себе.”
Авторка дуже доступно розповідає про фізіологію й психологію залежностей, підкріплюючи наведену інформацію й свої тези реальними історіями пацієнтів та низкою нейробіологічних й соціологічних досліджень.
Не знаю, чи схаменеться людство у своїй шаленій втечі від болю, але ті, хто прочитають цю книгу точно матимуть шанс подивитися йому в очі й прийняти, як невідʼємну частину життя. Біль і задовлення — це дві шальки одних терезів і нам конче потрібен баланс між ними.
Книга підштовхнула мене до чесності із собою: над деякими бажаннями вже немає контролю, баланс порушено й я несвідомо несуся назустріч швидким задоволенням. Наприклад, читання книг замість виконання пріоритетних задач чи годинний скролінг пінтресту й залипання на картинки з чужих життів. Бо жити в голові легше, ніж в реальному житті.
Запропонована авторкою модель боротьби із компульсивним надспоживанням проста і ефективна. У випадку із надмірним поглинаням книг я знайшла для себе таке рішення — не переходити до наступної, поки не напишу відгук на прочитану. Такий собі спосіб самостримування через розвиток)
Стільки роздумів про майбутнє людства у мене було, хіба що після прочитання “Sapiens” Харарі.
9/10
Взагалі дуже цікаво дізнатись про задоволення і біль на різних шалках терезів. Про те як вони пов'язані. Як біль може приносити задоволення і т.д.
Оскільки авторка практикуючий психотерапевт, що працює з залежностями, то дуже корисно було читати коли вона все пояснювала на основі історій своїх пацієнтів і своєї залежності також.
Хто щє не читав, але планував, то раджу прочитати.
Авторка книги прикладами із життя своїх пацієнтів показує, що біль – це частина людини. Емоція, яку ми так всі уникаємо, важлива для щасливого функціонування: психологічно та фізично.
У світі, схибленому на самореалізації, біль перетворився на табу. Тому ми робимо все можливе, аби уникати його: тікаємо від стосунків, споживаємо забагато їжі, створюємо ілюзію щасливого життя в соцмережах, вживаємо алкоголь та багато іншого. Проте виявилося, що найпростіший спосіб позбутися болю – це його прожити.
Це було цікаво, а головне – корисно. Єдине, що я не дуже люблю всілякі статистичні порівняння та рейтинги у книгах, бо не запам‘ятовую їх результати. Тому іноді було важко читати інформацію, бо мій мозок погано сприймає відсотки. Але це індивідуальна примха мого «Я», а не мінус книги.
p.s. моя залежність від книг, кави та солодкого вже не здається мені нормальною.
Книга змушує подумати більше про своїї залежності, проналізувати своїх викрадачів часу і причину їх появи. дійсно часто ми просто від чогось тікаємо, і ця книга особисто мені допомогла зрозуміти від чого саме. Абсолютно точно повертатимусь ло неї у майбутньому. Дякую видавництву за якісний переклад!
Цікавий погляд на світ з боку не тільки постійного пошуку задоволення, а й прийняття болю, як незмінну частину нашого буття без постійної втечі.
Дякую видавництву за переклад.
Загалом книжка змушує задуматись про те, що нас чекає, якщо люди почнуть тонути у залежностях. Лякає. Тому погоджуюсь з відгуками де кажуть, що кожен підліток повинен прочитати це. А я б ще від себе додала: кожен дорослий. В світі де безліч речей завдяки яким отримати дофамін занадто просто - треба бути обачними.
Я б цю книгу видавала підліткам одразу як тільки виповнюється 18 р.
Ми і справді залежні ,всі , хтось більше хтось меньше. Нами так легко керувати ...і де ця межа, все в цій книзі. Дуже раджу . Я її проковтнула за 4 дні.
Легко читається .