Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала

Ще недавно значення Голодомору в Україні сприймалося як найтрагічніша подія в українській історії, але в умовах фактичної російсько-української війни Голодомор став ще й "лакмусовим папірцем" у світогляді українців.

Ще читаючи книгу журналістських статей Ґарета Джонса "Ціна правди" мою увагу привернуло написання журналістом тексту "Великий голод в Росії" ( зрозуміло, що журналіст ідентифікував її як СРСР). От власне Україна Ґаретом згадувалася зовсім побіжно.

Підмосков'я, Поволжя, Кубань, Південний Урал, Західний Сибір - райони, які теж потерпали від штучного геноциду.

Але є один факт, що відрізняє Голодомор в Україні від їхнього. І це історична пам'ять.

Так вже склалося (вірніше свідомо нав'язувалося), що в пам'яті росіян закарбувалася найважливіша історична подія - це перемога у Другій світовій війні (Великій вітчизняній як називають її росіяни). Вона стерла із їхньої пам'яті сталінські масові розстріли, гонитву СРСР за капіталістичними країнами, та те як у пришвидшених темпах індустріалізації був штучно створений Голодомор.

85 років по тому польський кореспондент Мірослав Влеклий вирушив шляхами Ґарета Джонса - у напрямку із Харкова до російського кордону.

[ За кілька сотень кілометрів звідси точаться бої, гинуть люди, а згідно з картами колаборантів, околиці Харкова, як і Донбас, можуть увійти до складу "Новоросії". А може, ні? Може, ця війна тільки підсилює людські характери, риси, набуті в часи сталінізму й тих найтрагічніших подій, що сталися 1933 року? ]

Від хати до хати як колись ходив Ґарет Джонс, так і Мірослав Влеклий застосовує "лакмусовий папірець", визначаючи ступінь поінформованості про найтрагічнішу подію українців та заодно опитує їх бачення до подій на східній частині України.

Скажу так, що хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.

Ще недавно значення Голодомору в Україні сприймалося як найтрагічніша подія в українській історії, але в умовах фактичної російсько-української війни Голодомор став ще й "лакмусовим папірцем" у світогляді українців.

Ще читаючи книгу журналістських статей Ґарета Джонса "Ціна правди" мою увагу привернуло написання журналістом тексту "Великий голод в Росії" ( зрозуміло, що журналіст ідентифікував її як СРСР). От власне Україна Ґаретом згадувалася зовсім побіжно.

Підмосков'я, Поволжя, Кубань, Південний Урал, Західний Сибір - райони, які теж потерпали від штучного геноциду.

Але є один факт, що відрізняє Голодомор в Україні від їхнього. І це історична пам'ять.

Так вже склалося (вірніше свідомо нав'язувалося), що в пам'яті росіян закарбувалася найважливіша історична подія - це перемога у Другій світовій війні (Великій вітчизняній як називають її росіяни). Вона стерла із їхньої пам'яті сталінські масові розстріли, гонитву СРСР за капіталістичними країнами, та те як у пришвидшених темпах індустріалізації був штучно створений Голодомор.

85 років по тому польський кореспондент Мірослав Влеклий вирушив шляхами Ґарета Джонса - у напрямку із Харкова до російського кордону.

[ За кілька сотень кілометрів звідси точаться бої, гинуть люди, а згідно з картами колаборантів, околиці Харкова, як і Донбас, можуть увійти до складу "Новоросії". А може, ні? Може, ця війна тільки підсилює людські характери, риси, набуті в часи сталінізму й тих найтрагічніших подій, що сталися 1933 року? ]

Від хати до хати як колись ходив Ґарет Джонс, так і Мірослав Влеклий застосовує "лакмусовий папірець", визначаючи ступінь поінформованості про найтрагічнішу подію українців та заодно опитує їх бачення до подій на східній частині України.

Скажу так, що хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.

«У досить обтічних висловах, щоб потішити нашу совість, ми визнали, що чортів Джонс — брехун. Закінчивши цю брудну справу, хтось замовив горілку й закусь.»

Про що ж «брехав» британський журналіст Ґарет Джонс? Про істину. За це поплатився кар’єрою і життям. Адже як можна говорити правду про організований радянською владою голод в Україні у 1932-1933 роках? «Торкатися теми голоду — означало вчинити професійне самогубство».

Скориставшись колишнім роботодавцем - Ллойдом Джорджем, екс-прем’єром Британії, на якого він працював як радник із закордонних справ, Джонс потрапив у Радянський Союз. Перехитривши своїх «контролерів» він зійшов з поїзда та пішки перетнув кордон у напрямку Харкова, відвідавши двадцять сіл.

Саме цією колією вивозили зерно з України. «Найвищу норму приписали Україні. Найімовірніше через те, що серед усіх громадян СРСР саме українців вважали найбільшою загрозою комуністичній державі».

Побачивши разючу різницю між набитими продуктами магазинами для партійців і жебраками, які помирають з голоду; почувши про батьків, які вивозять і залишають дітей у містах, де б у них був більший шанс на виживання; ознайомившись зі справжнім життям українських селян; помітивши ігнорування біди усіма, Ґарет Джонс спробував прокричати правду на весь світ. Але його засміяли. Колеги-іноземні журналісти, яких не випускали за межі Москви, які мали завдання не перечити радянській владі, дружно спростовували його слова. Хтось потім шкодував, зізнавався, хтось отримав Пулітцерівську премію і тримався за брехню до останнього.

Автор книжки і сам подорожує Україною та 2018 їде слідами Ґарета Джонса. Страшна правда таки вирвалась назовні, однак винні особи у ціленаправленому знищенні українського народу покарані не були.