Відгуки і рецензії читачів
19.01.2024
Їх називають "хібакуся" - людей, які зазнали впливу ядерного вибуху і вижили. Нібито щасливці, але не зовсім.
Ранок 6 серпня 1945р. Хіросіма. Офіційно війна не завершена. Хтось поспішає на роботу, хтось неквапно заварює собі каву, хтось спостерігає за своїми сонними у ліжку дітьми.
[ Еге ж життя солодке, цінуй кожну його мить, воно таке непередбачуване ]
А хтось в цей момент ставить жирну [атомну] крапку у закінченні війни.
Яскравий спалах. Вибух. Без надто гучних звуків. По мирних людях. І це після побачених звірств, що творилися в Європі під час війни.
Одна мить і хтось навіки залишиться вже тінню або барельєфом на бетонній стіні.
Сотня тисяч вбитих людей.
Близько 15 тис. - пропавших безвісті.
Понад 37 тис. - травмованих.
Ті, що вижили - хібакуся. Та чи це життя?
Десятиліттями хібакусі жили в економічній невизначеності - японський уряд не волів обтяжувати себе моральною відповідальністю за жахливі дії Штатів. Жодних заходів із надання допомоги. І не лише урядом, - суспільством теж. Стан здоров'я хібакуся не дозволяв викладатися на повну, тому для роботодавців вони вважалися ненадійними працівниками.
Відштовхнуті й відкинуті. Та давайте відверто зізнаємося собі, а чи готові ми будувати стосунки з опроміненими людьми, розуміючи, що наші нащадки будуть приречені на онкозахворювання та мутації? У нас ж свої є, чорнобильські хібакуся.
Джон Герсі не дає політичної оцінки подіям війни. Його журналістські репортажі спрямовані проаналізувати ситуацію хіросімським подіям та їхнім наслідкам на прикладі шісти різних доль хібакуся. І ніби ненароком, але в їхні життєві зібрані воєдино розповіді автор вплітає факти. Сухі факти про те, як після війни по всьому світу країна за країною долучаються до ядерних випробовувань. Людство не вчиться на помилках минулого. У пам'яті з'являються прогалини. Одні включають у собі функцію всемогутніх вершителів, а інші просто миряться з уламкам свого життя від наслідків дії вершителів.
Ранок 6 серпня 1945р. Хіросіма. Офіційно війна не завершена. Хтось поспішає на роботу, хтось неквапно заварює собі каву, хтось спостерігає за своїми сонними у ліжку дітьми.
[ Еге ж життя солодке, цінуй кожну його мить, воно таке непередбачуване ]
А хтось в цей момент ставить жирну [атомну] крапку у закінченні війни.
Яскравий спалах. Вибух. Без надто гучних звуків. По мирних людях. І це після побачених звірств, що творилися в Європі під час війни.
Одна мить і хтось навіки залишиться вже тінню або барельєфом на бетонній стіні.
Сотня тисяч вбитих людей.
Близько 15 тис. - пропавших безвісті.
Понад 37 тис. - травмованих.
Ті, що вижили - хібакуся. Та чи це життя?
Десятиліттями хібакусі жили в економічній невизначеності - японський уряд не волів обтяжувати себе моральною відповідальністю за жахливі дії Штатів. Жодних заходів із надання допомоги. І не лише урядом, - суспільством теж. Стан здоров'я хібакуся не дозволяв викладатися на повну, тому для роботодавців вони вважалися ненадійними працівниками.
Відштовхнуті й відкинуті. Та давайте відверто зізнаємося собі, а чи готові ми будувати стосунки з опроміненими людьми, розуміючи, що наші нащадки будуть приречені на онкозахворювання та мутації? У нас ж свої є, чорнобильські хібакуся.
Джон Герсі не дає політичної оцінки подіям війни. Його журналістські репортажі спрямовані проаналізувати ситуацію хіросімським подіям та їхнім наслідкам на прикладі шісти різних доль хібакуся. І ніби ненароком, але в їхні життєві зібрані воєдино розповіді автор вплітає факти. Сухі факти про те, як після війни по всьому світу країна за країною долучаються до ядерних випробовувань. Людство не вчиться на помилках минулого. У пам'яті з'являються прогалини. Одні включають у собі функцію всемогутніх вершителів, а інші просто миряться з уламкам свого життя від наслідків дії вершителів.