Конкуренція в новому світі праці: як радикальна адаптованість відокремлює найкращих від решти

Пандемія змусила нас відмовитися від застарілих систем, процесів і процедур і зробити сміливий стрибок у ще більш цифрове майбутнє. Автор бестселера «Ніколи не їжте наодинці» Кіт Феррацці пропонує нове сміливе бачення того, як виглядатимуть організації майбутнього — цифрові, інклюзивні, стійкі, емпатійні. Які нові практики закріпляться у нашому житті у  постковідній ері? Як лідери змінюють свої організації на краще після COVID? Як це все допоможе їм досягати ще більшого успіху?

Подана у книжці дорожня карта дасть лідерам натхнення далі розвивати свої організації, надолужити згаяний на пандемію час, прийняти нові реалії і здолати нові бар’єри.

Чим хороша ця книжка:

• Пропонує нове сміливе бачення організації майбутнього.

• Демонструє, які інновації з’явилися під час пандемії та як вони вплинули на роботу компаній.

• Визначає нову модель лідерства — радикальну адаптованість — для підтримки безперервних змін у наступні періоди можливостей та викликів.

• Дає дієві й конкретні поради, як будувати нові стратегії, бізнес-моделі, організаційні системи і навіть культуру так, щоб залишатися конкурентоспроможними в новому, постпандемійному контексті.

Про автора:

Кіт Феррацці — американський письменник і підприємець. Засновник і генеральний директор Ferrazzi Greenlight, дослідницької та консалтингової фірми в Лос-Анджелесі.

Ноель Вейріч — співавтор і редактор понад 20 книжок — мемуарів і видань про бізнес-лідерство.

Кіан Ґохар — коуч, футуролог, популярний спікер, ведучий і фасилітатор масштабних подій, зокрема Всесвітнього економічного форуму.

Цитати з книжки

Про віддалену роботу:

Коли йдеться про віддалених працівників, фізична відстань — не головна перепона на шляху до співрозвитку. Значно важливіші інші відстані: стратегічна відстань, через яку важко узгоджувати свої дії з командою; виконавча відстань, адже ще не налагодились робочі процеси; споріднена відстань — так ми звемо брак відданості одне одному серед працівників. Дослідження показали, що з усіх цих показників саме від спорідненої відстані найбільше залежить, чи буде команда працювати по-новому, чи будуть її члени довіряти і вчитися одне в одного, яких результатів вони досягнуть.

Про стресостійкість команди:

Команди, які докладають більше зусиль для співрозвитку, також виявилися більш стресостійкими. Члени команд краще висловлювали свої потреби, швидше розв’язували проблеми, легше приймали важливі рішення. Працівники не ставали у захисну позу, почувалися впевненіше серед колег, а відтак ті, кому була потрібна допомога, дозволяли собі попросити про неї. Це і є дух командної стресостійкості.

Про роботу в умовах кризи і завбачливість:

Щоб помітити й оцінити ризики, потрібні зусилля всієї команди, адже одна людина не здатна слідкувати за всіма факторами, що впливають на формування майбутнього. Лео Тілман каже: «Мислення, орієнтоване на ризики, слід вважати новою необхідною робочою навичкою. З ним усі можуть всеохопно подивитися на ризики й непевне майбутнє, поговорити, обмінятися ідеями. Це допоможе компанії прийняти кращі рішення: легше уникнути небезпек, ефективніше скористатися можливостями».