Королівство шахраїв

Книги Лі Бардуґо легко затягують, адже письменниця опанувала мистецтво створення напруження та хвилювання. Я також відчув, що став ближчим до персонажів, порівняно з першою частиною, хоча вже встиг полюбити їх за ту частину. Тільки цього разу було набагато більше передісторії персонажів. Книга сповнена дії, хвилювання і стільки всього, що авторка змогла вкласти в цю історію. Не тільки своє серце і душу. Через це її нелегко відкласти вбік. Вона починається повільно, як і "Шістка воронів", тому що я б рухався далі за сюжетом швидше, однак сторінки мене тримали і немов відтягували назад. Сюжет динамічний, особливо в другій частині книги. Написана дуже гарною мовою, затягує і не відпускає, провів декілька цікавих захопливих вечорів. Мене особливо здивувала кінцівка книги, вона не була супер-активною, але водночас шокувала. В загальному, світ збудований авторкою дуже продуманий та гармонійний. Я, мабуть, перечитаю її ще раз у спокійніший час, можливо, всю серію за один раз, і мені буде цікаво подивитися, що я тоді про неї подумаю.

ЯКЩО НЕ МОЖЕШ ПЕРЕМОГТИ — МІНЯЙ ГРУ
⠀
Не стала я на довго відкладати "Королівство шахраїв" від першої частини і яке ж це було гарне рішення.
⠀
З цією серією у мене стався феномен. На "Шістку воронів" я покладала безліч очікувань і в результаті книзі поставила 4, з цією книгою вийшло все навпаки. Не сподівалася, що книга виявиться крутою і вона такою стала!
⠀
Певна поразка та обман чукали на наших героїв і чудова шістка прагне помсти. У них є свої козирі та чудовий і О Геніальний Каз. Чи зможе банда досягти справедливості там, де її не існує?
⠀
Я почала закохуватися в героїв, вони тут почали більше розкриватися. Вчинки стали зрозумілішими, на багато страхів хлопців почали розплющуватися очі, чому так, а не інакше. Я в кожній книзі намагаюся знайти собі улюбленця або близьку до душі людину, але в цій книзі кожен Ворон прекрасний по-своєму. Звичайно ж, улюбленцем позачергово завжди був Каз - він не тільки холодний, хитрий, розумний і харизматичний, але й мега симпатюля, зізнайтеся :D
⠀
Сюжет настільки крутий, насичений, яскравий та динамічний, що я не могла відірватися. Рівень витівок банди підвищується, а завдання стають ще більш нездійсненними. І хоч мені спочатку здавалося, що автор підігрує своїм героям, зараз я готова забрати свої слова назад і співати диферамби цій книзі та дилогії загалом, що вже там.
⠀
Фінал мене вбив. А може і не тільки мене... тсс.
Я рідко плачу над книгами, але тут аж дух перехопило. Ну в сенсі? Як таке можливо?
⠀
Після таких серій ще раз переконуюсь у тому, що книги — це моє і що воно варте прочитання та всіх емоцій!
⠀

Зараз я буду закликати вас читати цю дилогію, приготуйтесь :)

Великий плюс - не обов‘язково читати перший цикл («Тінь та кістка») перед тим, як читати цей. В цій дилогії лише пару разів згадують декількох персонажів звідти, але це не впливає на розуміння сюжету і світу. Єдине, що може викликати труднощі - види Гриш (магів), але для цього достатньо зайти у вікі, або просто читати далі й воно поступово саме собою стане зрозумілим.

Головна родзинка – в персонажах. Вони так добре прописані, що в них неможливо не закохатися. Всі мають власні характери, сильна та слабкі сторони, страхи та сподівання, цілком правдоподібну мотивацію. Так, трохи важко повірити, що вони всі – підлітки, вчорашні діти, але, по-перше, це фентезі, тут таке весь час відбувається. А по-друге: на це можна сміливо забити, бо вік майже не грає ролі.

Сюжет динамічний, але не занадто. Діалоги не відчуваються штучними. Коли є жартики – вони кумедні (особливо якщо жартує Джеспер). Тут є такі моменти, ну, м’яко кажучи, пафосні, але знову ж таки – вони нормально вписуються в цей світ і в цю історію.

Ідея з тим, щоб кожний розділ був з перспективи іншого героя чи героїні – не нова, але не завжди її вдається гарно втілити. Тут, на мою думку, вдалось. Може саме тому, що персонажі добре прописані, мені не хотілось пропускати розділів жодного з них (навіть Матаяса, який на початку дуже бісив, але навіть він до фіналу другої книги встиг зайняти почесне місце в моєму серці). Хоча звичайно Ніна/Матаяс – дуже суперечливі, розумію, чому можуть тригерити й не подобатись. Але з достатнім рівнем відсторонення від реальності – піде.

Взагалі, авторка явно любить оцю тему зі списуванням своїх країн з реальних. В цій дилогії місцем подій стає Кеттердам (спробуйте з однієї спроби вгадати з чого він списаний). В мене не було відчуття, що це місто - лише дешеві декорації, над ним явно трохи попрацювали, ще й мапа є на форзацах. Хоча, можливо, трішки бракувало описів, адже мені важко уявляти місцевість, якщо вона не описана у всіх деталях. Проте, завжди є арти в пінтересті.

Що до стилю – нормально. Я б не сказала, що він якийсь особливий, але й нічого поганого теж сказати не можу, та й читається дуже легко, що для таких історій лише в плюс.

Мені дуже подобається, що ця історія – закінчена. І мені здається, їй не потрібно продовження. Все, що лишилось за кадром, я залюбки додумаю сама.

Зі всіх підліткових фентезі серій є лише декілька, які я ціную і можу перечитувати (деякі – більше через дитячий сентимент, ніж якість текстів). І оця історія зайняла своє почесне місце після того, як я прочитала її навесні вдруге, бо подруга читала і треба було освіжити пам’ять, щоб вести дискусії. Подрузі дуже сподобалось, а я переконалась, що «Кеттердамська дилогія» варта свого гайпу (для мене так точно).

Якщо любите жанр – спробуйте почитати «Шістку воронів»! Якщо хочете почитати щось динамічне, з харизматичними героями – спробуйте почитати «Шістку воронів»! Якщо читали «Тінь та кістка» і розчарувались – спробуйте почитати «Шістку воронів»! Якщо бачили однойменний серіал – спробуйте почитати «Шістку воронів»! (бо серіал закрили, тож лише прочитавши книжки можна дізнатись, чим же закінчилась ця історія).