Матильда

З «Матильдою» я познайомилась ще в дитячому віці завдяки фільму, а прочитала книгу вже в більш зрілому віці. Перечитування тепер не змінило мого захвату від цієї історії.

Почавши читати, треба одразу ж вимкнути скептицизм і всі свої дорослі питання "чому?", "як?" і "так не буває". Ти просто сприймаєш, що головна героїня - вундеркінд, а її сім'я - повні деграданти, байдужі до здібностей малої. Для батьків і старшого брата Матильда – радше прокляття, зайвий клопіт, а не предмет для гордощів. А дівчинка перечитала вже половину міської бібліотеки і навіть відкрила в собі дар телекінезу, чим ще більше налякала рідних.

Не оцінили її розуму і в школі, адже директорка Транчбул – жорстока і деспотична, вона вимагає покори і страху, а не знань. Ця пані карає дітей, замикаючи у шафі з гвіздками у стінках та дверях, тягає хлопців за вуха, а дівчат розкручує над головою за коси...

Спільницею Матильди у пошуку знань і розуміння стає вчителька міс Гані, вона вражена розумовими здібностями Матильди і підтримує її у всьому. А ще вона мила, добра і також любить читати.
Але ж і Матильда - не проста дівчинка, і вона обов'язково допоможе перемогти зло і відновити справедливість.

Саме тому я вважаю, що це однаково чудова книга, як для дітей, щоб прищепити інтерес та любов до читання, так і для дорослих, як спосіб повернутись у дитинство, в час, коли завжди є місце дурницям і захопливим пригодам.