Відгуки і рецензії читачів
30.01.2024
«Ночі - це найгірше. Тобі так не здається?»
Едді Мур та Луїс Вотерс живуть по сусідству вже понад сорок років. Їхні діти уже дорослі, а другий з подружжя давно помер. Вони самотні. Кожен по-своєму проживає свій День бабака. Проте ночі найдовші та найбільш нестерпні. Едді, не зважаючи на те, що вони раніше близько не спілкувались, робить екстравагантну пропозицію Луїсу. У неї виникла ідея спати разом, щоночі. За задумом він приходитиме до неї ввечері та після розмов вони будуть засинати. Це нове відчуття близькості має побороти самотність.
Отож, чи може людина в старшому віці бажати близькості? Чи морально/етично це? Чи вплине на когось таке рішення? Чи комусь є діло до двох старих, які наважились зробити щось для себе? Чи обов’язково проживати старість наодинці?
Це книжка, яка читається блискавично швидко. Майже вся побудована на діалогах, а водночас глибока.
Це книжка «і»: «Він вийшов і попрямував додому тротуаром повз сусідні будинки, й увійшов у дім, і зробив собі кави, і з’їв тост із яйцями, і вийшов надвір, і кілька годин попрацював у своєму саду, і повернувся на кухню, і підобідав, і пополудні міцно проспав дві години.».
Такий спосіб написання виявився дуже органічним, заспокійливим, мрійливим. Читаючи, занурюєшся у будні цих двох людей, дізнаєшся про їхнє минуле, про родину та прив’язаності. Разом з ними проживаєш радість та відчуваєш біль.
Це книжка, де автор з такою легкістю описує не просту реальність, що може зненацька розбити серце.
Книжка отримала численні схвальні рецензії, а у 2017 році вийшла чудова екранізація з Джейн Фондою і Робертом Редфордом.
Едді Мур та Луїс Вотерс живуть по сусідству вже понад сорок років. Їхні діти уже дорослі, а другий з подружжя давно помер. Вони самотні. Кожен по-своєму проживає свій День бабака. Проте ночі найдовші та найбільш нестерпні. Едді, не зважаючи на те, що вони раніше близько не спілкувались, робить екстравагантну пропозицію Луїсу. У неї виникла ідея спати разом, щоночі. За задумом він приходитиме до неї ввечері та після розмов вони будуть засинати. Це нове відчуття близькості має побороти самотність.
Отож, чи може людина в старшому віці бажати близькості? Чи морально/етично це? Чи вплине на когось таке рішення? Чи комусь є діло до двох старих, які наважились зробити щось для себе? Чи обов’язково проживати старість наодинці?
Це книжка, яка читається блискавично швидко. Майже вся побудована на діалогах, а водночас глибока.
Це книжка «і»: «Він вийшов і попрямував додому тротуаром повз сусідні будинки, й увійшов у дім, і зробив собі кави, і з’їв тост із яйцями, і вийшов надвір, і кілька годин попрацював у своєму саду, і повернувся на кухню, і підобідав, і пополудні міцно проспав дві години.».
Такий спосіб написання виявився дуже органічним, заспокійливим, мрійливим. Читаючи, занурюєшся у будні цих двох людей, дізнаєшся про їхнє минуле, про родину та прив’язаності. Разом з ними проживаєш радість та відчуваєш біль.
Це книжка, де автор з такою легкістю описує не просту реальність, що може зненацька розбити серце.
Книжка отримала численні схвальні рецензії, а у 2017 році вийшла чудова екранізація з Джейн Фондою і Робертом Редфордом.
