Нацисти-мільярдери. Темна історія найбагатших династій Німеччини

У 1946 році Гюнтера Квандта — патріарха династії, яка сьогодні контролює BMW, — було заарештовано за підозрою у співпраці з нацистами. Квандт стверджував, що його змусив вступити в партію міністр пропаганди Йозеф Ґеббельс і суд виправдав його. Але Квандт збрехав. І його спадкоємці, а також спадкоємці інших нацистських мільярдерів з того часу стали лише багатшими, а про їхнє темне минуле заледве хто знає.

У цьому журналістському розслідуванні Давід де Йонг показує, як найбагатші бізнес-династії Німеччини накопичили незліченні гроші та владу, підтримуючи звірства Третього Райху. Вони захоплювали єврейський бізнес, залучали рабів і нарощували виробництво зброї для Вермахту в той час, коли Європа палала. Але найбільше шокує те, як швидко після війни Захід закрив на це очі. 

Чому варто прочитати книжку «Нацисти-мільярдери. Темна історія найбагатших династій Німеччини»?

• Революційне розслідування про те, як нацисти допомогли німецьким магнатам заробити мільярди на жахах Третього рейху та Другої світової війни, а Америка дозволила умити руки.
• Детальне дослідження, яке змушує нас протистояти сучасній спадщині цих нацистських зв’язків. (Wall Street Journal)

Про Давида де Йонга:

Давид де Йонг — журналіст-розслідувач і письменник. Його дебютна книга «Нацисти-мільярдери» перекладена на більш ніж двадцять мов світу. Публікувався у New York Times, Wall Street Journal і Bloomberg Businessweek.

Цитати:

Спершу в очах більшості багатих підприємців Гітлер і його купка нацистів були крикливими, буйними, хамовитими, грубими диваками в мундирах, які вилізли з неосвіченої, злиденної глушини, — просто недоладні персонажі, з яких можна покепкувати. Та все змінилося після найгіршого глобального падіння фондового ринку, кульмінацією якого став обвал акцій на Нью-Йоркській біржі 29 жовтня 1929-го. Стрімке падіння вартості активів спричинило крах більшості інвесторів і фірм, чимало з яких були закредитовані. Попит на товари та послуги похитнувся. Велика депресія завдала Німеччині нищівних збитків. До кінця 1930-го фондовий ринок здешевів на дві третини, промислове виробництво скоротилося вдвічі, а мільйони німців втратили роботу.

У середині вересня 1930-го на хвилі економічного та політичного невдоволення нацистська партія Гітлера стала другою за чисельністю партією в Райхстазі, здобувши підтримку 6,4 мільйона голосів. Виборча кампанія під керівництвом Ґеббельса, який звинуватив у фінансовій кризі євреїв і комуністів, мала приголомшливий успіх. Узимку того ж року Гітлер почав зводити мости з найбагатшими підприємцями Німеччини. Квола економіка відчинила йому двері — в умовах хисткої фінансової системи чимало магнатів боялося політичних потрясінь з боку лівацьких сил. Тож невдовзі Ґюнтеру та його колегам-магнатам надійшов дзвінок із запрошенням у кутовий номер Гітлера в берлінському готелі «Кайзергоф».

Того дня, коли один Адольф — той, що Гітлер — захопив найвпливовіший пост у країні, інший звільнився з роботи. 30 січня 1933 року 32-річний Адольф Розенберґер зібрав 19 співробітників автоконструкторського бюро Porsche в конторі на Кроненштрасе в центрі Штутгарта й повідомив, що йде з посади комерційного директора. Два роки тому Розенберґер заснував цю компанію разом із двома партнерами: емоційним, але геніальним конструктором автомобілів Фердинандом Порше та його зятем Антоном Пієхом, задирливим віденським адвокатом. Розенберґер був спонсором і опікувався залученням фінансів. Проте він втомився витрачати власні кошти й висмоктувати гроші з родичів та друзів на фірму, яка перебувала на межі банкрутства і пожирала капітал із шаленою швидкістю. Тож Розенберґер знайшов собі наступника — барона Ганса фон Вайдер-Мальберґа, колишнього автогонщика, знайомого з Порше.

Двадцятого квітня 1939 року в Берліні фюрер святкував своє п’ятдесятиріччя. Фердинанд Порше подарував задоволеному Гітлеру перший готовий «фольксваген» — чорний кабріолет «жук». Ґерінґ отримав другий, а Ґеббельс — четвертий. Насправді «народний автомобіль» так і не дійшов до народу. За часів Третього Райху їх випустили лише 630 — і всі дісталися нацистській еліті. Із 340 000 німців, які доєдналися до програми даф, щоб заощадити на купівлю машини, видурили близько 280 мільйонів райхсмарок.

Задушливого серпневого дня 1941-го Феррі Порше прибув у Мазурський ліс Східної Пруссії. Там, у «Вовчому лігві» — військовому штабі фюрера на Східному фронті, — він мав продемонструвати Гітлеру та Гіммлеру один прототип. Батько Феррі був заклопотаний перебудовою «фольксвагена» під військові цілі. У співпраці з Вермахтом Фердинанд Порше вже створив «кюбельваген» («автомобіль-відро») — легкий всюдихід із глибокими сидіннями, який використовували війська генерала Роммеля в Північноафриканській кампанії. А 31-річного Феррі викликали у «Вовче лігво», щоб представити останню батькову розробку — «швімваген» («плавучий автомобіль»).