Відгуки і рецензії читачів
12.03.2024
Я не читала кращої антиутопії. Кращої фантастики. Кращої драми. Я не плакала в кінці, але коли я перегорнула останню сторінку, всередині ніби щось обірвалося - і це відчуття набагато гірше за звичайні сльози.
Книга має виразний стиль. Ішігуро пише спокійно , без надміру , але робить це так чіпко , що стає не по собі.
Він любить натяки. Ішігуро поступово підводить читача до шокуючої істини.
'Не відпускай мене' - це насамперед історія про дружбу, якою ми звикли її бачити в реальності: болючу , подекуди нестерпну , але таку необхідну. Історія про вибір , якого немає. Про бажання й страхи , які наповнюють кожного з нас.
Вражень море - і всі вони для мене нові: ніби це я прожила життя замість Кеті , замість Рут і Томмі.
Кожен рядок , кожне слово залишило відбиток у моєму серці - сильний і болючий доторк життя тих , хто ніколи не жив.
Книга має виразний стиль. Ішігуро пише спокійно , без надміру , але робить це так чіпко , що стає не по собі.
Він любить натяки. Ішігуро поступово підводить читача до шокуючої істини.
'Не відпускай мене' - це насамперед історія про дружбу, якою ми звикли її бачити в реальності: болючу , подекуди нестерпну , але таку необхідну. Історія про вибір , якого немає. Про бажання й страхи , які наповнюють кожного з нас.
Вражень море - і всі вони для мене нові: ніби це я прожила життя замість Кеті , замість Рут і Томмі.
Кожен рядок , кожне слово залишило відбиток у моєму серці - сильний і болючий доторк життя тих , хто ніколи не жив.
20.02.2024
Всі книги Ішіґуро, які я читала, мають неповторну атмосферу, вони неначе гіпнотизують. В них відчувається певний особливий ритм, який дозволяє зануритись в книгу на повну. «Не відпускай мене» не стала винятком. Я і читала, і ніби одночасно переглядала фільм. До речі, за книгою дійсно зняли фільм, але я його ще не дивилась.
Це сумна і певною мірою трагічна історія, адже події відбуваються в альтернативному світі, де певний прошарок людей народжується і виростає тільки заради того, щоб стати донором органів для інших людей, які живуть звичне нам життя. Настрій в книзі меланхолійний, якщо хтось любить підбирати книги під пори року, то я б радила цю читати восени.
З кожною сторінкою сприймати ці події стає все важче, адже ти переймаєшся емпатією до персонажів-донорів. Я була розчулена і дещо спустошена коли книга закінчилась. Але є в ній щось світле. Те, що ці донори не жаліють себе, хоч і задумуються, що таке відношення до них є несправедливе. Вони все одно радіють, що мають змогу прожити своє життя.
Книга дає дуже багато причин задуматись. Однозначно перечитаю її ще раз, впевнена, що знайду нові сенси і нові інтерпретації для себе, адже книга дуже глибока.
Напевно, це моя улюблена книга автора, саме завдяки великій кількості вкладених сенсів.
Це сумна і певною мірою трагічна історія, адже події відбуваються в альтернативному світі, де певний прошарок людей народжується і виростає тільки заради того, щоб стати донором органів для інших людей, які живуть звичне нам життя. Настрій в книзі меланхолійний, якщо хтось любить підбирати книги під пори року, то я б радила цю читати восени.
З кожною сторінкою сприймати ці події стає все важче, адже ти переймаєшся емпатією до персонажів-донорів. Я була розчулена і дещо спустошена коли книга закінчилась. Але є в ній щось світле. Те, що ці донори не жаліють себе, хоч і задумуються, що таке відношення до них є несправедливе. Вони все одно радіють, що мають змогу прожити своє життя.
Книга дає дуже багато причин задуматись. Однозначно перечитаю її ще раз, впевнена, що знайду нові сенси і нові інтерпретації для себе, адже книга дуже глибока.
Напевно, це моя улюблена книга автора, саме завдяки великій кількості вкладених сенсів.
