Відгуки і рецензії читачів
16.07.2024
Ця книга змушує згадати найтемніші сторінки американської історії.
Елвуд Кертіс — спритний і працьовитий хлопець, що живе зі своєю суворою бабусею, яка тримає його в дисципліні. Він палко вірить у ідеали Мартіна Лютера Кінга і боретьбу за емансипацію та рівність.
Його життя змінюється, коли його відправляють до жорстокої виховної школи Академія Нікеля, де править безжалісний садист Мейнард Спенсер. Елвуд, наївний і впертий, вірить, що може боротися з несправедливістю, корупцією, репресіями в школі, але його хороші наміри швидко гасять батогом. Він знаходить союзника в цинічному і розумному Тернері, який шукає способи вижити в цьому пеклі.
Водночас ми заглядаємо у майбутнє, де дорослий чоловік живе в Нью-Йорку, але травматичне минуле повертається в його життя, коли знаходять тіла тих, хто був похований в Академії Нікеля.
Навіть після смерті хлопці завдають клопотів.
Роман Колсона Вайтхеда «Нікелеві хлопці» - це не просто звинувачення «Академії Нікеля», а засудження американських соціальних структур і глибокого расизму, що дозволили існування таких місць. Ця книга обпікає душу, коли доходиш до останніх сторінок.
Чудовий роман про справедливість і несправедливість, який варто прочитати. А ще він є свідченням унікальних літературних здібностей Колсона Вайтхеда, який вже вдруге отримав Пулітцерівську премію.
Елвуд Кертіс — спритний і працьовитий хлопець, що живе зі своєю суворою бабусею, яка тримає його в дисципліні. Він палко вірить у ідеали Мартіна Лютера Кінга і боретьбу за емансипацію та рівність.
Його життя змінюється, коли його відправляють до жорстокої виховної школи Академія Нікеля, де править безжалісний садист Мейнард Спенсер. Елвуд, наївний і впертий, вірить, що може боротися з несправедливістю, корупцією, репресіями в школі, але його хороші наміри швидко гасять батогом. Він знаходить союзника в цинічному і розумному Тернері, який шукає способи вижити в цьому пеклі.
Водночас ми заглядаємо у майбутнє, де дорослий чоловік живе в Нью-Йорку, але травматичне минуле повертається в його життя, коли знаходять тіла тих, хто був похований в Академії Нікеля.
Навіть після смерті хлопці завдають клопотів.
Роман Колсона Вайтхеда «Нікелеві хлопці» - це не просто звинувачення «Академії Нікеля», а засудження американських соціальних структур і глибокого расизму, що дозволили існування таких місць. Ця книга обпікає душу, коли доходиш до останніх сторінок.
Чудовий роман про справедливість і несправедливість, який варто прочитати. А ще він є свідченням унікальних літературних здібностей Колсона Вайтхеда, який вже вдруге отримав Пулітцерівську премію.
03.07.2024
Довго лежала ця книга на полиці і свого часу таки дочекалась.
Читала відгуки, що багатьом читачам не вистачило глибини і більшого розкриття історії. І я погоджуюсь з ними. Така цікава тема (життя у виправній школі - я доречі нічого подібного не читала) і так мало сторінок - всього 208…
Головний герой тут - чорношкірий Елвуд Кертіс. Спочатку ми дізнаємося як він жив до того як потрапив до виправної школи «Нікель» у Флориді ( і доречі потрапив він зовсім не за свій злочин). Потім прочитаємо історії деяких інших вихованців - були там і чорношкірі і білі діти ( не всі на жаль дожили до випуску).
Виявляється в цій жахливій школі найменшому учню було 5 років (що дуже шокує насправді). А закінчиться історія розповіддю вже дорослого вихованця, якому вдалося вижити попри жорстоке поводження…
У тексті є нецензурна лексика і сцени насилля, тому однозначно рекомендовано читачам віку 18+.
Піднімаються теми расизму, сегрегації і корупції.
Кінцівка стала для мене неочікуваною.
Зазвичай подібні історії, створені на основі реальних подій, я дуже люблю і вони майже завжди попадають в мій топ прочитаного. Але ця історія мене не вразила… Вона непогана, але не з тих, що будеш рекомендувати усім без винятку.
Але книга отримала безліч нагород, в тому числі Пулітцерівську премію, а її аби кому не роздають.
Упевнена, що книга знайде свого читача.
Читала відгуки, що багатьом читачам не вистачило глибини і більшого розкриття історії. І я погоджуюсь з ними. Така цікава тема (життя у виправній школі - я доречі нічого подібного не читала) і так мало сторінок - всього 208…
Головний герой тут - чорношкірий Елвуд Кертіс. Спочатку ми дізнаємося як він жив до того як потрапив до виправної школи «Нікель» у Флориді ( і доречі потрапив він зовсім не за свій злочин). Потім прочитаємо історії деяких інших вихованців - були там і чорношкірі і білі діти ( не всі на жаль дожили до випуску).
Виявляється в цій жахливій школі найменшому учню було 5 років (що дуже шокує насправді). А закінчиться історія розповіддю вже дорослого вихованця, якому вдалося вижити попри жорстоке поводження…
У тексті є нецензурна лексика і сцени насилля, тому однозначно рекомендовано читачам віку 18+.
Піднімаються теми расизму, сегрегації і корупції.
Кінцівка стала для мене неочікуваною.
Зазвичай подібні історії, створені на основі реальних подій, я дуже люблю і вони майже завжди попадають в мій топ прочитаного. Але ця історія мене не вразила… Вона непогана, але не з тих, що будеш рекомендувати усім без винятку.
Але книга отримала безліч нагород, в тому числі Пулітцерівську премію, а її аби кому не роздають.
Упевнена, що книга знайде свого читача.
12.06.2024
«Можна змінити закон, але не зміниш людей і їхнього ставлення.»
Елвуд - неповнолітній хлопчина зі здоровими цінностями, жагою до знань, прагненням кращого життя, натхненний промовами Мартіна Лютера Кінга-молодшого. Проте є проблема: Елвуд чорношкірий, у 1960-ті роки у Флориді. Саме це визначило його долю.
Цілком несправедливо і випадково Елвуд потрапляє до виправної колонії для неповнолітніх. Як виявляється, там у нього максимальне завдання - вижити. Але він ставить собі додаткову ціль - знищити школу. Та чи під силу це емпатійному спокійному хлопчині, який мріє про хорошу освіту, вірить у рівність і права людини?
На написання книжки автора надихнула історія Школи Артура Дозіра для хлопчиків. Через виявлення фактів вчинення злочинів щодо дітей, у 2011 Школу закрили. Часто в анотаціях до книжки вказано про реальну Школу Нікеля. Через такі описи я очікувала більта того, що герої матимуть прототипів. Проте це художня книжка, а не репортажна; у «Нікелевих хлопцях» сама історія та персонажі вигадані, адже Школи Нікеля не існувало. Події ж книжки насправді переплітаються з відомостями зі Звітів, що стосуються Школи Дозіра, та спогадами очевидців.
Звісно, в основі сюжету - реальні проблеми расизму, сегрегації, корупції. Це розповідь про те, якою ефективною і цілісною може бути система знищення людини, наскільки легко дегуманізувати, принижувати гідність і вважати це нормальним. Головне діяти гуртом, цілим суспільством, якщо на те пішло. Тоді найстрашніші вчинки стають буденними, а людські страждання - неминучим атрибутом існування.
Загалом неналежні умови тримання в органах пенітенціарної системи не є новиною. Як і корупція. Однак за цей роман у 2020 автор отримав Пулітцерівську премію, адже майстерно змалював не лише системні проблеми, а й людські відносини у цілому спектрі: від ницого приниження до вірної дружби.
Я цілком розуміла, що читатиму книжку, де будуть описані різні способи демонстрації влади, цькування і несправедливість. Але не обійшлось і без несподіванок. Автор змусив задуматись також і над роллю банального фарту в житті.
Елвуд - неповнолітній хлопчина зі здоровими цінностями, жагою до знань, прагненням кращого життя, натхненний промовами Мартіна Лютера Кінга-молодшого. Проте є проблема: Елвуд чорношкірий, у 1960-ті роки у Флориді. Саме це визначило його долю.
Цілком несправедливо і випадково Елвуд потрапляє до виправної колонії для неповнолітніх. Як виявляється, там у нього максимальне завдання - вижити. Але він ставить собі додаткову ціль - знищити школу. Та чи під силу це емпатійному спокійному хлопчині, який мріє про хорошу освіту, вірить у рівність і права людини?
На написання книжки автора надихнула історія Школи Артура Дозіра для хлопчиків. Через виявлення фактів вчинення злочинів щодо дітей, у 2011 Школу закрили. Часто в анотаціях до книжки вказано про реальну Школу Нікеля. Через такі описи я очікувала більта того, що герої матимуть прототипів. Проте це художня книжка, а не репортажна; у «Нікелевих хлопцях» сама історія та персонажі вигадані, адже Школи Нікеля не існувало. Події ж книжки насправді переплітаються з відомостями зі Звітів, що стосуються Школи Дозіра, та спогадами очевидців.
Звісно, в основі сюжету - реальні проблеми расизму, сегрегації, корупції. Це розповідь про те, якою ефективною і цілісною може бути система знищення людини, наскільки легко дегуманізувати, принижувати гідність і вважати це нормальним. Головне діяти гуртом, цілим суспільством, якщо на те пішло. Тоді найстрашніші вчинки стають буденними, а людські страждання - неминучим атрибутом існування.
Загалом неналежні умови тримання в органах пенітенціарної системи не є новиною. Як і корупція. Однак за цей роман у 2020 автор отримав Пулітцерівську премію, адже майстерно змалював не лише системні проблеми, а й людські відносини у цілому спектрі: від ницого приниження до вірної дружби.
Я цілком розуміла, що читатиму книжку, де будуть описані різні способи демонстрації влади, цькування і несправедливість. Але не обійшлось і без несподіванок. Автор змусив задуматись також і над роллю банального фарту в житті.
29.05.2024
За запитом "школа Дозьє" в Гуглі можна знайти безліч статей із моторошними подробицями "навчання" у виправному закладі для хлопчиків, що діяв у Флориді до 2011(!!!) року.
Столітня історія насильства, тортур і вбивств у стінах школи лягла в основу роману "Нікелеві хлопці". Після ліквідації закладу, на території знайдено ряд стихійних поховань - безліч трупів із безіменних могил досі не вдалось ідентифікувати. Їх називають просто "хлопцями Дозьє" або "хлопцями з білого дому", а після публікації роману - "нікелевими хлопцями".
Окрім жорстокості й свавілля представників американської пенітенціарної системи, Колсон Вайтхед також порушив тему расизму й сегрегації в американському суспільстві, хабарництва й зловживання владою - назбиралося на цілу Пулітцерівську премію.
Темношкірі хлопці Елвуд Кертіс і Джек Тернер опинились у Нікелі, бо не знайшлось нікого, хто міг би за них постояти. Тому вони стали опорою одне для одного й разом спробували втекти, коли пересвідчились, що справедливості в стінах школи чекати не слід. Але обом це вдалося лиш частково...
Серед безлічі свідчень очевидців, я знайшла історію, дуже подібну до описаної в романі: тринадцятилітній учень після кількох "ходок" до "білого дому" пробує втекти разом із своїм другом. Під час погоні за хлопцями зачинилася перестрілка, в ході якої один з них загинув. Родичам загиблого повідомили про його смерть від пневмонії, а тіло поховали на кладовищі біля школи, щоб приховати сліди насильницької смерті.
Екзгумація тіл, знайдених після закриття школи, довела, що більшість із хлопців зазнали тортур перед смертю.
Важко повірити, що це безчинство тривало так довго, бо нікому просто не було до того діла
Столітня історія насильства, тортур і вбивств у стінах школи лягла в основу роману "Нікелеві хлопці". Після ліквідації закладу, на території знайдено ряд стихійних поховань - безліч трупів із безіменних могил досі не вдалось ідентифікувати. Їх називають просто "хлопцями Дозьє" або "хлопцями з білого дому", а після публікації роману - "нікелевими хлопцями".
Окрім жорстокості й свавілля представників американської пенітенціарної системи, Колсон Вайтхед також порушив тему расизму й сегрегації в американському суспільстві, хабарництва й зловживання владою - назбиралося на цілу Пулітцерівську премію.
Темношкірі хлопці Елвуд Кертіс і Джек Тернер опинились у Нікелі, бо не знайшлось нікого, хто міг би за них постояти. Тому вони стали опорою одне для одного й разом спробували втекти, коли пересвідчились, що справедливості в стінах школи чекати не слід. Але обом це вдалося лиш частково...
Серед безлічі свідчень очевидців, я знайшла історію, дуже подібну до описаної в романі: тринадцятилітній учень після кількох "ходок" до "білого дому" пробує втекти разом із своїм другом. Під час погоні за хлопцями зачинилася перестрілка, в ході якої один з них загинув. Родичам загиблого повідомили про його смерть від пневмонії, а тіло поховали на кладовищі біля школи, щоб приховати сліди насильницької смерті.
Екзгумація тіл, знайдених після закриття школи, довела, що більшість із хлопців зазнали тортур перед смертю.
Важко повірити, що це безчинство тривало так довго, бо нікому просто не було до того діла
18.02.2024
Дуже болюча книжка.
Елвуд живе з консервативною бабусею, яка його оберігає від поганої компанії і вважає працю фундаментальною чеснотою. Він любить слухати промови Мартіна Лютера Кінга, ходить на мирні протисти за права чорношкірого населення, старанно вчиться і готується здобувати вищу освіту. Елвуд випадково стає жертвою расистської та байдужої системи правосуддя і опиняється в виправній школі "Нікель".
"тут нема нічого такого, що змінює людей. Тут і там вони однакові, просто тут нікому більше не треба прикидатися".
"Якщо всі відвертаються, тоді всі — співучасники".
Школа показово красива: учні працюють у типографії та виготовляють цеглу. Матимуть добрий фах і не пропадуть! Проте за старанно пофарбованими стінами ховається пекло: побої, садизм, зґвалтування, корупція, сегрегація, розкрадання державного майна, безкоштовна праця, смерть від насильства... Найбільше лякає, що "Нікель" є прототипом реальної школи-колонії.
Це закручена історія двох друзів. А від кінцівки ви будете просто в шоці.
Елвуд живе з консервативною бабусею, яка його оберігає від поганої компанії і вважає працю фундаментальною чеснотою. Він любить слухати промови Мартіна Лютера Кінга, ходить на мирні протисти за права чорношкірого населення, старанно вчиться і готується здобувати вищу освіту. Елвуд випадково стає жертвою расистської та байдужої системи правосуддя і опиняється в виправній школі "Нікель".
"тут нема нічого такого, що змінює людей. Тут і там вони однакові, просто тут нікому більше не треба прикидатися".
"Якщо всі відвертаються, тоді всі — співучасники".
Школа показово красива: учні працюють у типографії та виготовляють цеглу. Матимуть добрий фах і не пропадуть! Проте за старанно пофарбованими стінами ховається пекло: побої, садизм, зґвалтування, корупція, сегрегація, розкрадання державного майна, безкоштовна праця, смерть від насильства... Найбільше лякає, що "Нікель" є прототипом реальної школи-колонії.
Це закручена історія двох друзів. А від кінцівки ви будете просто в шоці.
09.02.2024
Ця книжка розіб‘є вам серце. І налякає. І шокує в кінці. І вона беззаперечно варта уваги.
Всього 216 сторінок, але скільки всього вона в себе вміщує. Не просто так Колсон Вайтхед двічі отримував Пулітцерівську премію (до речі, другий роман, за який автор мав премію, також перекладений українською).
Варто також бути готовими, що текст тут не ллється, як річечка, місцями мені треба було перечитувати абзаци, особливо якщо увага хоч на секунду перемикалась - зв‘язок був втрачений. Спочатку я була налаштована дуже позитивно до цієї книги, потім трохи засмутилась, бо почало здаватися, що історія буде доволі передбачуваною (несправедливо засуджений чорношкірий гг, який лише хотів здобути освіту і стати кимось; тюрма з наглядачами-садистами й купою насилля; попри все, знайдеться друг для нашого гг, разом з яким вони йдуть проти правил, а потім втікають, успішно або не дуже). Навіть з таким сюжетом це була б гарна книжка, але в кінці автор перевертає все з ніг на голову, залишаючи читача з відкритим ротом. Я була настільки здивована, що одразу подзвонила подрузі, повністю переказала сюжет книжки, і тоді ми вже вдвох були шоковані.
Окрім цього, треба розуміти, що хоч цей роман є художнім, але в основі лежить історія справжньої виправної колонії. В цей роман легко повірити, і саме це лякає - скільки ще такої жорстокості було, є і буде, і про яку дізнаються лише через роки. Читаючи, я іноді ловила себе на думці, що ця книга нагадує мені статтю в журналі, тобто місцями воно написане в майже публіцистичному стилі. Ще в нас весь час змінюється часовий проміжок - від подій, що відбувалися в тюрмі, і до теперішнього, через десятиліття опісля.
Якщо вас не лякає складна тема - обов‘язково раджу до ознайомлення!
Всього 216 сторінок, але скільки всього вона в себе вміщує. Не просто так Колсон Вайтхед двічі отримував Пулітцерівську премію (до речі, другий роман, за який автор мав премію, також перекладений українською).
Варто також бути готовими, що текст тут не ллється, як річечка, місцями мені треба було перечитувати абзаци, особливо якщо увага хоч на секунду перемикалась - зв‘язок був втрачений. Спочатку я була налаштована дуже позитивно до цієї книги, потім трохи засмутилась, бо почало здаватися, що історія буде доволі передбачуваною (несправедливо засуджений чорношкірий гг, який лише хотів здобути освіту і стати кимось; тюрма з наглядачами-садистами й купою насилля; попри все, знайдеться друг для нашого гг, разом з яким вони йдуть проти правил, а потім втікають, успішно або не дуже). Навіть з таким сюжетом це була б гарна книжка, але в кінці автор перевертає все з ніг на голову, залишаючи читача з відкритим ротом. Я була настільки здивована, що одразу подзвонила подрузі, повністю переказала сюжет книжки, і тоді ми вже вдвох були шоковані.
Окрім цього, треба розуміти, що хоч цей роман є художнім, але в основі лежить історія справжньої виправної колонії. В цей роман легко повірити, і саме це лякає - скільки ще такої жорстокості було, є і буде, і про яку дізнаються лише через роки. Читаючи, я іноді ловила себе на думці, що ця книга нагадує мені статтю в журналі, тобто місцями воно написане в майже публіцистичному стилі. Ще в нас весь час змінюється часовий проміжок - від подій, що відбувалися в тюрмі, і до теперішнього, через десятиліття опісля.
Якщо вас не лякає складна тема - обов‘язково раджу до ознайомлення!