Перспективи української революції

Останнім часом в української нації, нарешті, з’явився, так нескінченно довго очікуваний пришелепуватим людом, «справжній» батько-герой, непереборний звитяжець за волю та долю нашого народу – галахічний єгудім, народжений єврейською мамкою та сучасною політичною юдеологією жидовладдя, «святіший провісник-проповідник» юдохристиянського поневолення українців – Стефан Бандера. Щиро сподіваюсь, що вже незабаром-скоро настане той неминучий-радісний для долбойобів час, коли нарешті відбудеться «приєднання до лику святих», беатифікація (латиною: beatificatio, «зробити блаженним») і канонізація (латиною: canonizatio, грецькою κανών, «канон-каталог») – офіційне визнання і проголошення вищою церковною владою України «праведника» Бандерика «безгрішним святішим» та призначення для загальнодержавного-радісного святкування безмозгою юродивою паствою дня його мученицької кончини-смерті від отруєння синильною кислотою.
Розв’язання задачі
Одіозний-хибний маломірний фетиш українського націоналізму – Степан Бандера народився 1909 року на український Галичині, що у ті часи була частиною Австро-Угорської імперії Габсбургів. Його батько був бідним-вбогим сільським парафіяльним попом-священником української греко-католицької церкви з амбіціями політика-революціонера у церковній рясі; а його багатодітна-нещасна, рано померла мати мала єврейський-уніятський родовід попів Ґлодзінських.
До сьогодення не існує політично не заангажованої, науково визнаної біографії «національного героя України», яка змогла би розставити безперечні-фактичні акценти на історії його життя та смерті та покласти кінець інсинуаціям стосовно «бандерівської ідеології» та суперечкам в українському суспільстві щодо значення постаті самого «провідника нації» Бандери. Тобто, його офіційне-помпезне визнання 2010 року Героєм України «за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву в боротьбі за незалежну Українську державу» є виключно політичним, науково необґрунтованим рішенням кендюхів тогочасної владної самозакоханої кліки, що суттєво посприяло поглибленню розколу українського суспільства та принесло негативні-фатальні для нашої Країни наслідки. Ба більше, з державним-офіційним визнання Бандерика Героєм України, республіка Україна формально визнала правильною і його, дуже спірну-сумнівну для міжнародної спільноти, політичну діяльність та, дуже близьку до фашистської, ідеологічну концепцію.
Амбітний-гоноровий дотепний-малий шпиндель з наполеонівською манією особистої величі з дитинства був виразистим-яскравим представником свого єгудімського племені, який безмежно марив-мріяв стати вождем-фюрером української держави.
У 1919-1927 роках Стефан научався у початковій гімназії клясичного типу міста Стрій. З 1928 студіював на агрономічному відділі Високої політехнічної школи у Львові. 1929-1930 роках писав статті в гумористичний журнал «Гордість Нації» під псевдонімом «Матвій Гордон». Між 1930 і 1933 роками його п'ять разів затримувала польська поліція через політичну та підозрілу-сумнівну громадську діяльність. 1934 року дістався арешту за причетність до організації вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. 1936 року разом з одинадцятьма іншими обвинуваченими у терорі, був засуджений до смертної кари, яку згодом було замінено на довічне тюремне ув'язнення. З початком Другої світової війни у 1939 році отримав звільнення з буцегарні, як і всі інші арештанти польських тюряг. У 1940 році році взяв шлюб із активісткою Організації українських націоналістів, пізніше в них народилося троє дітей. Того ж року Бандера прибув до Італії, де мешкав у родині свого рідного брата. 1941 року повернувся до Львова, де був заарештований німецьким гестапо і ув'язнений у Берлінську в’язницю, потім переведений у концентраційний табір «Саксенгаузен», де утримувався у привілейованих умовах бункеру «Целенбау». 1944 року був звільнений і перевезений до Берліну під домашній арешт, мав зустрічі з керівником таємних операцій вермахту Отто Скорцені та іншими керівними-посадовими особами нацистами-фашистами гітлерівської Німеччини.
На початку 1945 року Бандерик втік з Берлину і до кінця війни переховувався від гестапівців в Австрії, далі перебрався в окуповану американцями Баварію. 1954 році остаточно переїхав до Мюнхену, де жив разом із своєю родиною під іменем Штефан Попель. 1959 був вбитий отрутою, як «небажаний елемент» агентом Комітету державної безпеки СССРу. Похований на мюнхенському коеметеріумі. Ось і весь фактичний «героїчний» життєпис псевдо героя України, добавлю тільки, що він є автором багатьох програмних статей, які вийшли у 1978 році у Мюнхені окремою книгою «Перспективи Української Національної Революції», в якій ми знайдемо обґрунтування розроблених ним теологічних і теоретичних засад українського націоналізму.
А чи є перспективи у бандерівських «перспективах»