Піранезі

«Піранезі» — Сюзанна Кларк

Щойно розпочавши роботу над Піранезі, авторка зрозуміла, що роман буде частково автобіографічним — книжкою про людину, нездатну покинути свій будинок.

Можливо, він є метафорою. Можливо, знаходиться десь під носом. Якийсь закільцьований лабіринт. Дім постає не лише місцем, з якого не може вибратися головний герой, а ще й символізує увесь світ. Для кожного це різні речі: комфорт, сім’я, друзі, обов’язок. Або щось назавжди забуте.

«Колись чоловіки й жінки були здатні обертатися на орлів і перелітати на величезні відстані. Вони відчували обертання зір у себе в свідомості. Мої сучасники цього не розуміли. Неначе хронологія є мірилом чеснот!»


Піранезі живе в Будинку. День за днем він веде щоденник та фіксує різноманітні дива: безкінечні зали зі статуями, припливи, лабіринти. У нього є друг — Однодумець. Але здебільшого він знаходиться на самоті. Одного дня на хідниках починають з’являтися послання, написані крейдою.

Книга гарна. Тут є за що зачепитися, проаналізувати. Мова Кларк майстерна, особливо щодо описів кімнат будинку. Ще б трохи і можно сказати, що це фентезійний світ, його важко зрозуміти й влитися в нього, але якщо спробуємо — нам відкриється унікальний, по-особливому меланхолійний куточок душі.

"Піранезі" Сюзанни Кларк

Прочитала два рази і досі не можу в повній мірі усвідомити, що ж це було, але було класно. Читати варто, однозначно.

Головним героєм точно є Піранезі, але Будинок, чия Краса безмірна і Добрість нескінченна, для мене також був персонажем. Це як місто у Валер'яна Підмогильного, але в Сюзанни Кларк Будинок наповнений Ідеями, а не еґоїстичними людьми.

Історія ллеться точно як вода в Сезон, і не треба намагатися пам'ятати всі шляхи і назви, хоча дуже хочеться. Здається, в цьому і є суть - в шляхах, але як на мене то ні. Детективно-містична складова тут починає розвиватися приблизно із середини книги, спочатку просто оповідь про Будинок, побут, життя.

Піранезі точно як його тезка, той самий італійський графік і архітектор, який домальовував зруйнованим пам'яткам недоладні деталі. А ще Піранезі — це назва мінливої, незбагненної в'язниці, оточеної статуями неможливої геометрії в одній грі. Сюзанна Кларк вдало використовує посилання і на класичні твори, і на попкульт, тому вони й знаходять багатьом. Мені так однозначно.

Рекомендую! Як не собі, так на подарунок, бо лформ просто вау!

Це, певно, дайдивніша і навдивовижніша книга, яку я прочитала за минулий рік. Вона емоціно важка. І важко сприймається при прочитані. Насправді, цьому є пояснення - коли авторка писала її, вона перебувала у стані депресії і тривожності, що наклало значний відбиток на сюжет і описи в книзі.
Головний герой, Піранезі, живе в Будинку. Але це не звичний нам будинок, це цілий лабіринт і всесвіт, який Піранезі не може, а еа початку, і не хоче покидати. Він не пам'ятає ні свого справжнього імені, ні ким він був раніше. Єдина жива душа, з якою він спілкується, це Однодумець. Але хто такий цей Однодумець і чого він хоче від Піранезі невідомо.
Роман весь просякнутий важким відчуттям тривожності, а особисто для мене, і пілсвідомого страху та невпевненості.
Книга не для всіх, це однозначно. Я зустрічала кардинально різні відгуки на неї - від захоплення, до відвертої відрази. Мені особисто сподобалось. Книга ховає в собі безліч посилань - від міфічних, до інших літературних творів (особливо добре можна помітити посилання на "Хроніки Нарнії" К. С. Льюїса).
Це глибока алегорична робота, сповнена філософії, сюжет тут насправді річ вторинна. Не треба сприймати все, що відбувається у книзі у прямому сенсі, бо здебільшого це алегорія, а основне значення мають саме відчуття головного героя.
Моя оцінка 10/10. І окремий плюс оформленю видання. Воно неймовірне.