Покинь, якщо кохаєш

Несамовиті, сумні і такі реальні. Що мені справді подобається в книжках Колін Гувер, так це те, що навіть якщо ви підозрюєте, що історія приготувала для вас, ви завжди, завжди отримуєте більше, ніж ви собі уявляли. У її історіях є глибинний, більш серйозний і спонукаючий до роздумів зміст, який зачіпає читача, хоче він того чи ні.
Ця історія не стала винятком. Вона стосується теми, яка є настільки актуальною і, я б сказав, на жаль, все ще табуйованою, що не можна пройти повз неї, не сказавши нічого. Я страждав разом з героями, і як би не було боляче читати, Лілі прийняла найкраще з можливих рішень.
Читаючи епілог, я не здивувався, адже вся історія була просякнута персоналізмом Колін Гувер. Весь біль, сумніви і вразливість - все це внесло свій внесок у цю чудову історію.
Не судіть, щоб не бути судимими! ... і коли ми дійсно дізнаємося?! Лише тоді, коли опинимося в такій самій ситуації, яку раніше так легко засудили.
Читається дуже швидко, текс написаний легкою та цілком зрозумілою мовою, переклад чудовий. Дуже рекомендую всім спробувати!

Я прочитала уже чотири книги у авторки, які мені або взагалі не сподобалися, або були досить посередніми.
І я все не розуміла, чому авторка така популярна.
А виявилося, що я просто ще не читала «ту саму книгу».
І от нарешті сталася вона - «та сама книга».

Спочатку історія була супер некомфортна, і викликала лише подив.

Головна героїня зустрічає молодого, вродливого, перспективного нейрохірурга. І він веде себе як сталкер-маньяк, але показано це так романтично, що звісно дівчина закохується, їхні стосунки стрімко розвиваються.
Але разом із розвитком стосунків у молодого чоловіка розвивається почуття того, що тепер головна героїня належить йому, а тому вона має поводитися так як йому потрібно, спілкуватися з тим, хто він хоче.
І так з‘являються перші синці, які накладаються на спогади минулого, де матір головної героїні постійно потерпала від її батька.
І дівчина заприсяглася собі, що ніколи ні одному чоловікові не дозволить із собою так чинити.
Але от вона тут, заліковує свої рани і не розуміє як їй далі вчинити.

Книга мені дуже сподобалася саме посилом та тим, що вона не романтизує аб‘юзивні стосунки (що авторка робить в інших своїх книгах), а показує, що ось від такого поводження страждає купа жінок, які терплять і продовжують прикривати своїх чоловіким, чим показують своїм донькам, що такі сімейні стосунки є нормою.
І привчають дівчат до того, що в майбутньому їм потрібно вести себе так само. Тихо терпіти кривду.

Але головна героїня обрала інший шлях, вона обрала повагу до себе та можливість для доньки не зростати в атмосфері насилля «в ім‘я кохання».

Я підходив до книги «Покинь якщо кохаєш»(дивна назва оригінальна мені подобається більше) з відкритим розумом, але все одно вважав книгу банальною, і мені трохи було прикро відчувати себе таким байдужим до неї, враховуючи контекст і фон історії.

Дайте мені відразу сказати одну річ. Коллін Гувер обдарована. Надзвичайно обдарована. В цьому немає жодних сумнівів. Її письмо прекрасне і емоційне, і вона - автор з величезним потенціалом. Однак я щиро вважаю, що вона ще не розкрила весь свій потенціал. Можливо, це через те, що вона пише занадто швидко, але незважаючи на теми, які останнім часом обробляє, її книги не були такими сильними, як попередні романи, хоч ця ну дужеее популярна. Моє найбільше скарга, щодо “Покинь, якщо кохаєш” - це те, наскільки вона перебірлива. Я розумію, що в реальному житті у людей є різні проблеми, але якщо ви не надаєте рівної і уважної уваги кожній проблемі, яку ви розглядаєте в книзі, то вона просто стає маревом. У “Покинь, якщо кохаєш” КОЖЕН персонаж мав щось серйозно не так з ним. І я справді маю на увазі КОЖЕН. Тут є бездомний суіцидальний хлопець, батько-тілесний, хлопець, який застрелив свого брата в голову, коли він був 6-річним, проблеми з безпліддям і так далі. Це ЗАБАГАТО. Це майже так, ніби автор вирішила додати всі ці теми, щоб зробити книгу насильно емоційною, ніби вона вирішила взятися за всіх їх лише для того, щоб читачі вважали її емоційним лейкером. Якби вона сконцентрувалася на одній великій проблемі, це була б значно більш потужна історія, на мою думку. Я читав книги в минулому, які були простими в своєму письмі, але були неймовірно емоційними і змушували мене плакати через те, як тонко і красиво вони обробляли основну тему, яку досліджували.