Відгуки і рецензії читачів
26.04.2024
“— Ти що, ніколи не чув приказку «Навчися ходити, перш ніж починати бігати»?
— У теорії, авжеж, — сказав Мокр„
«Поштова лихоманка» – моя друга книжка Террі Пратчетта й направду поки улюблена.
Це дуже атмосферна розповідь, мені полюбились більшість персонажів твору. Можливо, десь вони трохи вузько мислять, займаються дивними речами чи трохи консервативні (особливо Шеляг). До речі, щодо самого Шеляга. Він максимально цікавий персонаж – зі своїми таємницями, неприязню до лікарів і любов'ю до народної медицини. Разом із Стенлі в них хороший тандем. Ця парочка забобонна й часто смішить читача: “Ми завжди наповнюємо чорнило! Для чого? Ну, а якщо хтось прийде?!” І зовсім неважливо, що в Анк-Морпоку про існування поштового відділення зовсім забули. Усе, що стосується пошти для них дуже важливе, найбільше звичайно для Шеляха, адже це робота всього його роду. Видно, що вони “горять” своєю справою й тяжко переживають її занепад – семафорна компанія “Великий шлях” перетягнула ковдру на себе. Чи можна провести аналогію до нашого життя? Можливо, бо хто з нас зараз, в еру диджиталізації, пише листи ручкою, якщо за кілька кліків це можна зробити за допомогою телефона?
Мокр фон Губперук, центральний героїв твору, ще той розбійник, змінює особистість як рукавички (у прямому й переносному сенсі), легко пристосовується до різних обставин.
Одним з героїв «Поштової лихоманки», який запав мені в серце, став Пан Помпа. Милий персонаж, мені було його дуже шкода, тому що все своє життя йому доводиться тяжко працювати й терпіти різне ставлення від людей, щоб купити свою свободу та жити вільно, а не бути рабом.
Цікава й панна Любесерце – ще та жінка «серцем з перцем».
У творі простежується розвиток персонажів, головний герой кардинально змінює свої погляди. Хоча думки зробити комусь шкоду чи накивати п’ятами, як і планував на початку історії, у Мокра все ж інколи з’являються.
— У теорії, авжеж, — сказав Мокр„
«Поштова лихоманка» – моя друга книжка Террі Пратчетта й направду поки улюблена.
Це дуже атмосферна розповідь, мені полюбились більшість персонажів твору. Можливо, десь вони трохи вузько мислять, займаються дивними речами чи трохи консервативні (особливо Шеляг). До речі, щодо самого Шеляга. Він максимально цікавий персонаж – зі своїми таємницями, неприязню до лікарів і любов'ю до народної медицини. Разом із Стенлі в них хороший тандем. Ця парочка забобонна й часто смішить читача: “Ми завжди наповнюємо чорнило! Для чого? Ну, а якщо хтось прийде?!” І зовсім неважливо, що в Анк-Морпоку про існування поштового відділення зовсім забули. Усе, що стосується пошти для них дуже важливе, найбільше звичайно для Шеляха, адже це робота всього його роду. Видно, що вони “горять” своєю справою й тяжко переживають її занепад – семафорна компанія “Великий шлях” перетягнула ковдру на себе. Чи можна провести аналогію до нашого життя? Можливо, бо хто з нас зараз, в еру диджиталізації, пише листи ручкою, якщо за кілька кліків це можна зробити за допомогою телефона?
Мокр фон Губперук, центральний героїв твору, ще той розбійник, змінює особистість як рукавички (у прямому й переносному сенсі), легко пристосовується до різних обставин.
Одним з героїв «Поштової лихоманки», який запав мені в серце, став Пан Помпа. Милий персонаж, мені було його дуже шкода, тому що все своє життя йому доводиться тяжко працювати й терпіти різне ставлення від людей, щоб купити свою свободу та жити вільно, а не бути рабом.
Цікава й панна Любесерце – ще та жінка «серцем з перцем».
У творі простежується розвиток персонажів, головний герой кардинально змінює свої погляди. Хоча думки зробити комусь шкоду чи накивати п’ятами, як і планував на початку історії, у Мокра все ж інколи з’являються.
