Правила будинку сидру

Книги Джона Ірвінга є справжнім випробуванням на міцність. Його чорний гумор, абсурдні персонажі, важкі життєві випробування та найнесподіваніші повороти сюжету викликають у мене такі сильні та суперечливі емоції, які я ніколи не отримувала від читання.

"Правила дому сидру" – це роман, який ви або любите, або ненавидите. У процесі знайомства я 7 разів змінювала свою думку про книгу від захоплення до відрази, від обожнювання до бажання ніколи більше не читати книги Ірвінга. Через півроку я тепло згадую цю книгу і раджу ознайомитися з нею тим, хто хоче розбавити свою читацьку рутину і отримати абсолютно новий книжковий досвід.

Гомер Бур - сирота, який народився і залишився в притулку. Його ім'я придумали медсестри, а майбутнє для нього вибрав головний лікар Вілбур Кедр. Фактично, він взяв його під свою опіку і зробив частиною цього нескінченного механізму зламану долю. Зробивши ставку на цього хлопчика, він бачив у нього свого наступника, який міг продовжити його практику і зберегти баланс у притулку. Але у Гомера були інші плани на життя.

На вас чекає любовний трикутник, гіперболізація, зустрічі крізь роки і найчорніший гумор, який буде проявлятися в жартах, які саме життя підкидає головним героям. А також відкриті розмови на табуйовані теми, які не прийнято піднімати в літературі (особисто я вперше зіткнулася з таким рівнем відвертості та прямоти).

«…Я кажу тільки, що це її вибір. Жінка має право приймати рішення, вона має право розпоряджатися власною долею. Розумієш, про що я?»

Головними героями цієї книги є лікар Модрина, сирота Гомер Криниця та право жінки розпоряджатися своїм тілом.

Вілбур Модрина приїхав до сиротинця, і пов‘язав усе своє життя з цими нікому не потрібними дітьми. А ще робив незаконні аборти жінкам, які під покровом ночі знаходили це богом забуте місце, щоб позбутися небажаної вагітності.

Найбільше лікарю до серця припав маленький Гомер.

Лікар Модрина, як Дамблдор, мав приховані мотиви щодо хлопчика, якого він виплекав.

Але хлопчик виріс, розправив крила та вирішив пізнати світ за межами сиротинця.

Ще однією героїнею книги є дівчина на ім‘я Мелоні, яка вирушає на пошуки свого Гомера, який обіцяв її не покидати, але своє слово порушив.

Мелоні та Гомер зростали в одному ізольованому від усього світу середовищі. Але на скільки Мелоні та Гомер різні за тим, як вони сприймають цей світ.
Гомер у свої двадцять з копійками років веде себе як дитина, яка тільки починає зі світом знайомитися.
Тоді як Мелоні сприймає все чітко та розуміє, як реагувати на зовнішні небезпеки.

Книга чудова, але я не могла її не порівнювати з «Молитвою за Оуеном Міні». І ця книга програє.

Я і хочу, і боюся дивитися екранізацію.
Мене і цікавить, і лякає, як/чи було екранізовано сцену з розпанаханим немовлям.

Життя за правилами? А може краще вже жити без них?

У кожного з нас є свої особисті незагальноприйняті правила, яких ми намагаємося дотримуватися. Ми вважаємо, що так правильно. Правильно для нас. І не завжди вони викликають розуміння в інших. Бо зачасту порушують загальноприйняті правила суспільства.

Ірвінг крізь усю книгу намагався показати, що будь-яке правило можна розглядати як мінімум із двох сторін. Це як концепція свободи вибору інших. І навіть якщо вибір людини тобі не прийнятний, відкинь свої осуд та егоїзм і просто залишися толерантним. Не треба нікому нічого нав'язувати - хай кожен залишиться зі своїм вибором.

У книзі багато змальовано суспільно важливих тем. Та основна тема - моралізації абортів та права жінки на вибір: дітовбиство ще ненародженої дитини або дати життя дитині і залишити її в сиротинці.

Ця моральна дилема представлена протиріччями у суспільстві. Обділені теплом, затишком, достатком переповнені сиротинці від покинутих матерями у пологовому дітей чи вбивство ще ненароджених? Сиротинець чи аборт? Що правильніше? Кожен залишається при своїй думці.

Завжди будуть сиротинці і покинуті діти, будуть і ненароджені, будуть жінки із правом вибору, будуть і лікарі без законного/морального права. Життя воно як складне, так і багатогранне.

І тут автор пропонує запитати у сироти, якщо б він міг обирати, щоб він вибрав: своє народження чи аборт? Попри важку тему вибору як мені видалося автор став на сторону життя. Бо у сироти є теж право народитися, є шанс у цьому жорстокому світі стати хорошою людиною і приносити користь суспільству.

Або ж навпаки - бути непотребом у суспільстві та відбирати інші життя.