Проєкт «Ікона». Архітектура, міста і глобалізація

Архітектура — це місце, де зіштовхуються фантазія і холодний розрахунок, а кожна нова споруда стає іконою, що покликана виражати історію і розкривати культуру країни. Але за екскурсіями, сувенірними ятками й туристичними маршрутами приховано щось значно більше.

Оперний театр у Сіднеї, Ейфелева вежа в Парижі, Пікова вежа в Гонконзі — це лише декілька відомих на весь світ споруд, що формують óбрази своїх міст і країн. Тисячі фото в соціальних мережах перетворюють їх на сучасні ікони, якими захоплюються, і водночас вони стають засобами маніпуляцій і впливу влади. Їх популярність — це інструмент брендингу: контури й форми викликають стійкі óбрази і цим перетворюють архітектурні споруди на об’єкти моди і хайпу. Поцілунки на фоні Ейфелевої вежі, кумедна «підтримка» Пізанської дзвіниці, пропозиції руки і серця серед хмар Бурдж Халіфи — це більше не видовищна краса. Це двигун економічного зростання.
Соціолог Леслі Склер влучно цитує Воргола («усі магазини стануть музеями, а всі музеї — магазинами») і вчить читати культові будівлі за лініями і деталями, розуміти, як вони стали архівами пам'яті й інструментами влади. Він по цеглинках розкладає основи капіталізму і доводить, що за архітектурою стоїть не лише стиль та історія.

Книга «Проєкт «Ікона» не про споруди. Це подорож у світ емоцій, вражень і маніпуляцій міста, яке стає театром, де архітектура — це актори, а кожна нова п’єса — сценарій, продиктований економікою і владою.

Чому варто прочитати книжку «Проект "Ікона": Архітектура, міста та капіталістична глобалізація»?

• Ґрунтується на результатах серії інтерв'ю проведених у США та Європі з людьми, які працюють в архітектурі — архітектори, розробники, містобудівники, викладачі, критики та інші.
• Розглядає сучасну архітектуру як ікону капіталістичного і глобалізованого світу. 
• Пояснює як сучасні зірки архітектури — Хадід, Гері, Фостер — підтримують іконічні проєкти і демонструє наслідки архітектурної моди.
• Розкриває способи як культові будівлі нашої епохи стають іконами сучасного глобального капіталізму, сприяють зростанню нерівності і гіперспоживанню.

Про автора:

Леслі Склер — соціолог, професор-емерит Лондонської школи економіки, президент Асоціації досліджень глобалізму.  Вивчав проблематику соціально-економічного і культурного розвитку в умовах глобалізації, консультував зі стратегічних питань багато міжнародних організацій і приватних фірм.

Цитати:

Там, де стіни й вежі покликані захищати ідеї, а не території, архітектура як форма ідеологічної гегемонії замінює замок житловою віллою. Тобто «політика як витвір мистецтва, витвір мистецтва як втілення політики, чи гегемонія як стилістичне явище і явище стилю як гегемонія».

На відміну від стилів колишніх і подекуди досі існуючих архітектурних рухів, архітектурні ікони епохи капіталістичної глобалізації не мають єдиної архітектурної естетики. Культова архітектура — це не стиль архітектури як такої, хоча вона й має певні елементи стилю, особливо з погляду визнання.

Мета образів культової архітектури — змусити людей викупити (і в сенсі «придбати», і в сенсі «зрозуміти суть») споруди, простори, стиль життя, а в деяких випадках і архітекторів, яких вони представляють. Отже, візуальний образ архітектурної ікони може бути великим мистецтвом, утім, він не є тим, що зображає.

Культовість — не просто питання образу чи, внаслідок цього, моди. Культовість працює й продовжує зберігатися тому, що споруди, яким вона притаманна, зведені архітекторами й командами не лише заради практичних функцій, а й з метою символізувати щось (можливо, і багато чого) та втілити естетичні цінності. У нових умовах капіталістичної глобалізації корпоративні й споживацькі інтереси безпрецедентним чином змінили природу й масштаб слави ікон та того, що вони символізують й втілюють.

Пам’ятки зазвичай вищі порівняно з тим, що навколо, тож завжди наявний елемент певної специфічної вертикальної матеріальності, не обов’язковий для ікон, хоча багато культових будівель також доволі високі. Місцеві ікони — це будівлі та простори, добре відомі в обмежених зонах, як-от районах, містах, містечках і селах, з виразною символічною / естетичною цінністю для цих місць. Вони можуть бути відомі чужинцям, яких цікавлять ці місця, і деякі місцеві ікони Лондона, Нью-Йорка, Парижа чи Пекіна, ймовірно, будуть відомі краще за місцеві ікони, скажімо, у Ґріноку (Шотландія), Рочестері (штат Нью-Йорк), Нансі (Франція) чи Тяньцзіні (Китай).

Чи існують насправді глобальні ікони? Building Design опублікували статтю під назвою «Будівля Swiss Re спроєктована Фостером — найшанованіша споруда світу» і в ній надали результати опитування 200 найбільших архітектурних фірм світу. «Огірок» став єдиною спорудою ХХІ століття і єдиною британською спорудою, яку архітектори з усього світу включили до десятки найкращих усіх часів. Перше місце посів Сіднейський оперний театр, за ним — Музей Ґуґґенгайма в Більбао, і трохи класики початку ХХ століття (Будинок- водоспад Райта та Барселонський павільйон Міса). Такі опитування часто проводяться в архітектурному світі та й у багатьох сферах культури і завжди приблизно, якщо й не остаточно, показують оцінку професіоналів.

Чимало — можливо, більшість — сучасних культових ікон у країнах третього світу були спроєктовані архітекторами першого світу, частина яких користується великим попитом для зведення видовищних споруд, які роблять місто видимим на мапі світу. Мало кому з архітекторів із корінням у країнах третього світу вдалося звести культові проєкти у першому світі, хоча робота деяких із них отримала загальне визнання. Серед них — Луїс Барраґан (Мексика), Ніна Бо Барді, Оскар Німеєр та Паулу Мендес да Роша (Бразилія), народжена в Багдаді Заха Хадід (особливий випадок), усі — лауреати Прітцкерівської премії, а також Карлос Віллануева (Венесуела), Чарльз Корреа (Індія), Джеффрі Бава (Шрі-Ланка), Хассан Фатхі (Єгипет) та Кен Єанг (Малайзія). Усіх їх можна вважати космополітами за світоглядом, та їхні роботи все ж вважаються більш локальними (регіональними), аніж глобальними (модерністськими).

З погляду капіталістичного споживацтва те, справжня архітектура чи штучна, нечасто має значення; важливо те, допомагає вона у шопінгу чи заважає? У центрі проєкту «Ікона» в архітектурі та міському дизайні лежить постійне прагнення посилити культуру-ідеологію споживацтва й усунути все те, що може їй завадити чи заплямувати її. Сучасні транснаціональні простори із заданим сценарієм можна розглядати як інструменти класового контролю, які у глобалізованих містах по всьому світу має ТКК.