Ретрит

Після гарних вражень від першої книги Сари Пірс, "Санаторію" - не було жодних сумнівів щодо другої частини під назвою "Ретрит". Хоча особисто я ненавиджу це слово, бо воно зараз виглядає як мінімум несправедливо та не на часі, але авторка детермінує ним місце, час та обставини, лише одним словом - треба ж так вміти!

Обставини другої частини переносять Елін та її друзів у резорт на острові, який має дуже сумну історію та багато смертей. Не буду описувати сюжет та події самого детективу - але він точно вартий прочитання та роздумів щодо наших дій та життя.

Атмосфера подається на контрасті із вкрай "сонячною" на "пітьмову" з неможливістю зарадити новим і новим вбивстам. Сам твір є вкрай динамічним і його реально прочитати за добу, якщо не швидше.

Я б не сказав, що детектив лякає чи дуже бентежить, але Елін, порівняно з першою частиною, вже не є наївною та слабкою, якою вона була у "Санаторії". Її трансформація полягає не лише у подіях, які вона проживає зараз, але й у минулих випадках, що травмували її на усе життя.

Певна спокута дає Елін змогу розкрити цю справу, вирішити кошмари минулого, але єдина загадка ще залишається невирішеною - що повторює завершення першої частини та сприяє написанню третьої.

Рекомендую детектив як той, що триматиме вас у напрузі та роздумах, проте не очікуйте класичного детективу на рівні шедеврів Крісті. Чекатиму на третю частину якнайшвидше!

Перша частина, «Санаторій», мені дуже зайшла і тому на наступний день я почала «Ретрит». На читання пішло трохи більше доби і спочатку було важко бо багато нових персонажів з’являється. Навіть зробила для себе табличку персонажів, але користувалася нею перші сорок сторінок, а потім забула бо не потребувала. Я не знаю як, але авторка змусила мене запам’ятати дуже багато імен, а в мене взагалі то погана пам’ять.
Нові персонажі дуже різноманітні та й показують їх читачам з різних сторін. Враження про кожного змінюється з розвитком історії і спочатку я ще намагалась обрати хто мені подобається, а потім кинула це діло бо все не те чим здається. Але десь на середині історії мене підкорив Стід напарник головної героїні Елін. Я можу описати його одним словом – комфорт. Він справді чудовий.
Атмосфера в цій книжці мене більш лякала ніж в першій, було страшно. Страх ніби тримав мене за руку майже з перших сторінок. В деяких моментах було відчуття, що щось йде не так і точно все буде погано.
Написано дуже круто поки читала я ніби дивилась фільм. Але маю зазначити, що перша книжка мені сподобалась більше. Можливо тому, що я ненавиджу спеку, а автор так чудово прописувала як спекотно персонажам і як вони це ненавидять. Мабуть занадто добре це відчула.