Сад Гетсиманський

«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного»

«В цім пеклі немає логіки взагалі»

«Була б людина, а діло знайдеться»

Книга описує всю суть та біль існування українського народу. Боротьби та незламності української душі.

Головний герой, Андрій Чумак, тікає з каторги та повертається додому щоб попрощатися з родиною, та відвідати могилу батька. Якого за життя уже не застав.
Далі він планував тікати з України.
Шукати однодумців за кордоном, та продовжувати свою справу на благо України.

Але Андрія здають, приходять люди зі зброєю та забирають його до вʼязниці.

А далі починається кривавий кафкіанський «Процес».
Андрія везуть туди-не-знаю-куди; передають з рук в руки, аби лише здихатися; пишуть вигадані протоколи, аби він зізнався в усіх смертних гріхах.

І таких як Андрій в цьому темному місці - вся нескорена Україна.

Цю книгу неможливо оцінити.
Вона безцінна.
Вона показує всю біль, страждання українського народу, якого винищували (і продовжують винищувати) за сам факт нашого існування.

Автобіографічна книга про безкінечні допити НКВДистами молодого Андрія Чумака, про особливо жорстокі знущання над допитуваним. Також в книзі згадується про слідчу Клаву, яка допитувала шляхом знущання над статевими органами увʼязнених, не такі збоченці як вона, просто забивали людину до напівсмерті.

Роман «Сад Гетсиманський» — це гімн людській гідності на межі буття і смерті, та одночасно і гнівним вироком тоталітарному сталінському режиму, який нищив мільйони людей без слідства і суду, а головне — без вини звинувачених. В творі йдеться про трагічну долю сім'ї сільського коваля Якова Чумака, зокрема, його наймолодшого сина Андрія.

Прізвища змальованих у романі слідчих НКВС, тюремних адміністраторів, в'язнів — невигадані. Автор, як він сам говорив, зберіг їх для того, щоб нащадки знали катів народу, а жертви не залишилися безіменними. Шкода, що ті нелюди залишились не покараними. Читаючи книгу я щиро жадала кари для тих звірів (хоч це вже приниження тварин, але іншого слова цензурного не підберу)

Мені дуже сподобалась книга

Сад Гетсиманський повин прочитати кожен українець! Ця книга написана по реальним подіям, дії якої відбуваються в Харкові на вул. Совнаркомівській, 5 та на Холодній горі. І щоб не виникало питань, чому росіяни такі нелюди, живодери, садисти: бо вони як були 100 років тому такими, так і залишилися.
Морально книга дуже важка, в голові не вкладається, як було тим, хто був учасником тих подій, хто сидів у в'язницях НКВС і терпів всі тортури? Як вони це терпіли і як вони виживали? Тяжко, складно? Це зовсім не ті слова, неможливо – ось щось близьке за значенням.
Система КДБ і НКВС з пошуку «ворогів народу», їхнього «розколювання» та мук – це щось неможливе у адекватному суспільстві у адекватний час. Але це було, і це була реальність. Безглузда реальність.
Вбивці та маніяки вигадали НКВС, а НКВС пустило у світ нових вбивць, які своє життя поклали на те, щоб знищувати інших.
Тяжкий час описується, важкі долі та дивовижні люди, люди, які хотіли зробити Україну вільною, які боролися за свободу, але ні революція, ні громадянська війна не зробила Україну вільною. І тепер, всі ті хто не піддався, хто боровся, хто просто був поряд з тими, хто боровся, потрапили туди, звідки не повертаються…
Головний герой цього роману Андрій, інженер-авіатор, який виборював свої ідеї, який не побоявся повернутися додому, він не зламався під тортурами НКВС, він залишався людяним попри всі ті жахіття, які пережив, він не боявся померти тілом, а побажав залишитися вірним своїй душі, не піти проти себе.