Щиголь

Основний сюжет обертається навколо життя Тео Декера, який втрачає матір під час терористичного акту в музеї Метрополітен. Під час вибуху він бере з собою картину "Щиголь" Карела Фабріціуса, яка стає для нього символом надії та болю одночасно. Відтоді життя Тео сповнене складних випробувань: від життя з байдужим батьком у Лас-Вегасі до занурення в світ криміналу та наркотиків.

На перший погляд, це історія про хлопця, який украв картину, про загибель його матері, його психологічні травми, стосунки з батьком, проблеми з наркотиками і алкоголем, а також труднощі зі спілкуванням з людьми. Проте насправді цей роман набагато глибший і складніший.

Ця історія показує, що все у світі взаємопов'язано, і іноді погані вчинки можуть призвести до хороших наслідків, і навпаки. Кожен вибір, кожен крок Тео відображає глибокі моральні дилеми, які Тартт розкриває через призму мистецтва і людських взаємовідносин.

Мені дуже подобається стиль Тартт. Я розумію, чому деякі читачі скаржаться на затягнутість, наявність огидних сцен та інші аспекти. Але загальна картина, намальована авторкою, вражає своєю глибиною і деталями. Вона чудово вміє взяти на перший погляд посереднього персонажа і закрутити його в настільки неоднозначну ситуацію, що ти знову і знову повертаєшся до розповіді, шукаючи відповідей.

Але чи можна знайти ці відповіді? Адже у кожного своє "правильно" і "неправильно". Ось вам питання для роздумів: що ви оцінили б вище – світовий шедевр чи життя вбивці?

"Щиголь" – це дуже сильна книга, яка зможе торкнутися серця кожного, хто відчуває любов до мистецтва. Мені вона дуже сподобалася.


"Гонитва просто за красою—це пастка, пряма стежка до гіркоти і смутку, красу треба поєднувати з чимось більш значущим."

Ох, і Донна! Ох, і Тартт!

Саме це хотілось кричати під час читання роману "Щиголь" в моменти, коли ніби знаєш, що буде далі, але автор пропонує тобі геть інший варіант.

Для такої книги мало 800 сторінок. Бо коли знаєш головного героя, як свого друга, то дуже важко перегорнути останню сторінку й просто поставити книжку на полицю.

Своєю вагою (в усіх сенсах цього слова) книга втискає тебе в крісло, допоки не побачиш розв'язку.
Та й потім - вона переслідує тебе думками, снами, образами міст і людей, сумнівами й захопленням.

Яка це насолода читати книгу, в якій все прописано до таких деталей, що варто заплющити очі й ти вже в Нью-Йорку, в квартирі з вишуканими меблями, на залитій сонцем широкій вулиці, в тіні Центрального парку, в іграшковому Вегасі, в гаражі на околиці Амстердаму.

У романі стільки особистості, стільки дрібних і чітко помітних деталей, стільки уваги до персонажів, стільки любові до правильної літератури і мистецтва вцілому, що хочеться радити її кожному.

Бо серед усіх перипетій цієї історії, кожен побачить і відчує щось своє, не зважаючи на ніби-то один і той же сюжет.

А він точно не потребує анонсів, він просто вартий бути прочитаним, можливо й не раз

Якби...Скільки разів не повторюй якби, але минулого не зміниш. І якби Тео менше зациклювався над своїм "якби", то, ймовірно, його життя не було б таким складним та болючим.

Невже мистецтво вагоміше за людські життя? Бо, як на мене, саме так авторка все і подає. Як одна маленька пташка на полотні змогла принести стільки горя хлопчику, який ніяк не міг наважитись її відпустити. Він божеволів і йшов на дно, але продовжував триматися за неї, немов за рятувальне коло.

Щиголь - це мій книжковий Еверест, який я змогла подолати. З кожним новим розділом я все глибше провалювалась у книгу, як Аліса в свою кролячу нору. Зрештою, вона мене полонила повністю.

Я незчулася як опинилася поруч з Тео на підлозі, розділяючи його біль. Він вкотре обіймав картину пташки і гойдаючись ридав, а я не знала, що сказати.
Він, знаходячись під кайфом, ділився зі мною своїм горем, а я слухала його та падала разом з ним у прірву безпроглядної темряви.

Книга, яка розбиває серце та водночас і зцілює. Я прожила цю історію від самого початку і до кінця. Я в захваті від стилю написання авторки, від розкриття персонажів, від детальних описів. Свого часу ця пташка стала і для мене рятівним колом, тож я її однозначно ще колись перечитаю.