Але що мені тут дійсно запам’яталось, так це атмосфера. Той випадок, коли весь холод і смуток занедбаного маєтку огортає тебе й викликає відчуття задухи, запліснявілості й замкнутого кола безнадійності. Обдерті шпалери, розітлілі штори, тьмяне світло, потьмянілі дзеркала, озеро, вкрите туманом – образи були дійсно ефектними й додавали зловісної готичності цій історії.
І якщо книга не виправдала мої очікування як детектив, то її психологічний післясмак триматиметься ще довго.
«Сім смертей Евелін Гардкасл» нагадала іншу книгу - «Дружина мандрівника у часі». Там теж треба було уважно слідкувати за всіма перепитіями сюжету, тримати в пам’яті безліч деталей і зв’язків, які, однак, не гарантують того, що ви відгадаєте розв’язку самостійно.
Книгу можу радити любителям детективів лише як історію з хорошою задумкою, але дещо ускладненим сюжетом.
Коло підозрюваних обмежене, тому книга схожа на детектив у закритій кімнаті, точніше в одному маєтку.
Сам сюжет протягом усього роману дуже заплутаний, героїв спочатку дуже багато, тож спочатку важко орієнтуватися і доводилося без кінця повертатися на початок книги до перерахування персонажів та їх характеристик. Книга здається головоломкою, яка з кожним розділом стає ще заплутанішою і іноді взагалі нічого не розумієш. Але потім, коли клубок поступово розплутується, стає ще цікавішим, що буде далі.
У романі використовується прийом із тимчасовою петлею. Щодня головний герой прокидається в тілі іншої людини і від його обличчя веде своє розслідування, намагаючись зрозуміти, що відбувається і як йому звідси вибратися. Це дуже цікаво, оскільки ми бачимо те, що відбувається з боку різних персонажів, бачимо те, що відбувається з кожним в той самий момент часу.
І незважаючи на те, що розв'язка мене трохи розчарувала, було дуже цікаво її читати і поступово розгадувати таємницю з головним героєм.
Через 19 років після жорстокого вбивства молодшого сина сім'ї Гардкаслів під дахом Блекгіт-холу знову збираються всі, хто був там на момент злочину. Усі персонажі "замкнені" в конкретній даті. Їх завдання - розкрити вбивство Евелін Гардкасол, яке, однак, ще не скоєно. Доки цього не станеться, усі події повторюватимуться знову й знову.Цей прийом зовсім не новий, подібні сюжети час від часу вискакують то в кіно, то в літературі, та автор дуже майстерно зміг події одного-єдиного дня описати динамічно й цікаво (хоч у другій половині роману ці танці по колу вже починають трохи дратувати).
Але байка не без моралі - ближче до фіналу автор вирішив порушити тему каяття й спокути (головний герой прощає вбивцю власної сестри). Мовляв, будь-хто може змінится, нам слід навчитися прощати.
Цей наївний романтизм викликає в мене скажений спротив, бо покаяння - це благо для злочинця, а не для жертви. Чудова тема для роздумів в обгортці містичного детективного трилера