Сміття. Харківський детектив у часи постапокаліпсиса

Загалом мені книга сподобалась, закінчення так взагалі - прокайфувала, це дуже прикольно вийшло і якось вселяє надію, бо загалом картина світу доволі таки не оптимістична. Читалось швидко, цікаво, динамічно, але є трохи не зрозумілих (дивних) для мене моментів:
1. на початку наша головна героїня дала в ніс шефові за обмацування, але при тому потім роздягнулась до гола перед ним (не зрозуміла поведінка і потім я теж її так і не зрозуміла)
2. від коли в Україні говорять «копи»? я не чула такого
3. знову ж таки на початку головна героїня йде з квартири, розуміючи, що може вже в неї не повернутись і чомусь, маючи декілька пістолетів-улюбленців, бере лише 1? чому? не зрозуміло
4. як можна було лишити наплічник з купою грошей за дверима магазину? їх можна ж було б врятувати, якось попрати, висушити - не зрозуміла для мене поведінка
5. чому пістолет лише у нашої головної героїні? де вона їх взяла? чого має їх не лише 1? батько ж не був поліцейським, просто навколо ні в кого більше немає, навіть ножі рідко в кого, а тут прям така особливість, не віриться
6. точно так само за гроші, вона ними прям дуже розкидається, але де вона їх бере? там легко втратила аванс, купує дорогі еко товари, з роботою не дуже, але гроші звідкись постійно в неї беруться
7. не розумію, чому сушею нікуди для початку в розвідку не можна було поїхати, чому лише річкою, тож машини є, он навіть таксисти є і гроші заробляють
Ще мені от ці довгі історії були не дуже гарно вплетені, як ніби просто шмат вставили, бо це не дуже на розмову було схоже, що ще й всі от починають аж так здалеку розповідати про себе, хоча ж питають лише про Влада, історії цікаві і зрозуміло, чому вони про себе розповідають, але в моменті воно якось виглядало дуже дивно.
Сподобалась дуже ідея з прочитанням людини за сміттям.

«У їхніх смітниках - усі ці історії, яких вони хочуть позбутися, не розуміючи, що, як викинути спогади у смітник, це не зітре минулого, не виправить його.»

Ця книга привернула мою увагу, як тільки була анонсована, ну бо детектив, постапокаліпсис ще й сучукрліт — неможливо було оминути таке комбо.
Але, так, детективна складова тут далека від її класичної моделі, та й постапок доволі умовний і все ж більше фоновий, аби зіграти на контрастах і такою похмурою атмосферою відтінити похмуре у людях. Однак ці деталі зіграли дуже вдало, автор змін створити щось насправді класне. Його книга має голос, має ідею, має хороший сюжет без дірок. Так, по ходу читання запитань все більше, а відповідей бракує, однак у фіналі — вау, все так зрозуміло і так від цього химерно, он як воно обернулось!
Не менше, ніж сюжет, важать, звісно, герої. Головна героїня, зниклий дивним чином Влад, ті, хто його шукають, — у кожного своя історія. Кожен говорить про свої болі, свої кошмари, втрати і свій відчай, вони потребують віднайти для себе щось важливе у цьому загубленому світі, у світі загублених людей.
І кожен має свій голос, це ще одна родзинка книжки — ламаний суржик, виховане і виважене мовлення, заїкання. Такі деталі наближають героїв до нас, читачів, і показують їх більш об'ємними, справжніми.

Моментами ця книга дуже вже темна і жорстока, не сказала б, що її легко переварити, однак читається вона на одному подиху не відірватись.
Автор написав дійсно цікаву історію. Ще одна класна книжка серед сучукрліту.