Відгуки і рецензії читачів
02.04.2024
Книга розповідає про родину, у якій переважають жінки.
Провести літо до бабусі приїздять дві внучки, потім ще одна, а потім ще мати перших двох, потім їм на голову падає маленька дівчинка.
Відбувається справжнє божевілля - ніякому бразильському серілау навіть не снилося!
Кожна з онучок приїхала в будинок до бабусі, де вони провели своє незабутнє дитинство, щоб розібратися в собі, провітрити голову та зрозуміти куди рухатися в майбутньому.
Кожній потрібно вирішити важливий момент у житті. Але разом з тим вони хочуть забутися і провести літо як колись - без проблем, без турбот. Адже так іноді хочеться відчути себе знову дитиною, яка може просто насолоджуватися сонцем та небом, прогулянками босоніж по вранішній траві. І не має ніяких проблем.
Дуже мила сімейна історія, від якої тепло на душі.
Ще мені зрезонували спогади Мієчки про велетенські ключі від хати. Бо я сама пам‘ятаю як в дитинстві у бабусі не могла ніяк зрозуміти що робити з цими монстрами. А коли поруч не було нікого, і мені самій треба було цим непорозумінням, яке складається з металевого штиря та плаваючого накінечника, відкрити якось двері - у мене рівень паніки та безвихідності зашкалював.
Провести літо до бабусі приїздять дві внучки, потім ще одна, а потім ще мати перших двох, потім їм на голову падає маленька дівчинка.
Відбувається справжнє божевілля - ніякому бразильському серілау навіть не снилося!
Кожна з онучок приїхала в будинок до бабусі, де вони провели своє незабутнє дитинство, щоб розібратися в собі, провітрити голову та зрозуміти куди рухатися в майбутньому.
Кожній потрібно вирішити важливий момент у житті. Але разом з тим вони хочуть забутися і провести літо як колись - без проблем, без турбот. Адже так іноді хочеться відчути себе знову дитиною, яка може просто насолоджуватися сонцем та небом, прогулянками босоніж по вранішній траві. І не має ніяких проблем.
Дуже мила сімейна історія, від якої тепло на душі.
Ще мені зрезонували спогади Мієчки про велетенські ключі від хати. Бо я сама пам‘ятаю як в дитинстві у бабусі не могла ніяк зрозуміти що робити з цими монстрами. А коли поруч не було нікого, і мені самій треба було цим непорозумінням, яке складається з металевого штиря та плаваючого накінечника, відкрити якось двері - у мене рівень паніки та безвихідності зашкалював.
01.04.2024
Вся книга тримається на одному киті – бабусі Теодорі. Саме цей образ є осердям історії, бо до неї в село з’їжджаються онучки, а вона уособлює добре знайомий усім образ бабусі, яка завжди прийме, нагодує, підтримає. Це тепле відчуття тепла й затишку, яке часто згадують у відгуках про книгу, струменить саме від неї.
Ліля, Мія і Марта – як мальки, крутяться навколо. Через проблеми у житті вони їдуть до бабусі і беруться хазяйнувати на її обійсті.
Авторка описує сестер як дуже різних за характерами. І тут я вперше відчула себе обманутою. Бо Мієчку описують нам прямо в лоба, як енергійну, запальну, самодостатню, а її сестру Лілю – як добродушну, м’яку. На ділі ж Мія так боїться пожертвувати своїм комфортом, що роками живе у стосунках, що її не вдовольняють. Натомість Ліля сміливо дає відпір родичам чоловіка, що дорікають їй «розчєловєчіванієм». Автівкам, на яких вони їздять, приділено більше уваги, ніж їхнім почуттям. А сам сюжет надзвичайно простий, не завжди логічний і дуже, дуже передбачуваний. Розумію, що книга написана для дуууже широкого загалу і варто визнати, що технічно вона написана непогано: чіпляє, тримає увагу, сторінки просто пролітають. Але нащо це все? Я так і не зрозуміла і крім ностальгії за селом, нічого іншого не відчула.
Ліля, Мія і Марта – як мальки, крутяться навколо. Через проблеми у житті вони їдуть до бабусі і беруться хазяйнувати на її обійсті.
Авторка описує сестер як дуже різних за характерами. І тут я вперше відчула себе обманутою. Бо Мієчку описують нам прямо в лоба, як енергійну, запальну, самодостатню, а її сестру Лілю – як добродушну, м’яку. На ділі ж Мія так боїться пожертвувати своїм комфортом, що роками живе у стосунках, що її не вдовольняють. Натомість Ліля сміливо дає відпір родичам чоловіка, що дорікають їй «розчєловєчіванієм». Автівкам, на яких вони їздять, приділено більше уваги, ніж їхнім почуттям. А сам сюжет надзвичайно простий, не завжди логічний і дуже, дуже передбачуваний. Розумію, що книга написана для дуууже широкого загалу і варто визнати, що технічно вона написана непогано: чіпляє, тримає увагу, сторінки просто пролітають. Але нащо це все? Я так і не зрозуміла і крім ностальгії за селом, нічого іншого не відчула.
