Таємна історія

Люблю романи Донни Тартт, і «Таємна історія» не є виключенням. У цієї письменниці такі твори, що головне навіть не про що написано, а як написано – найбільшу насолоду отримуєш від стилю. Хоча сюжет тут теж цікавий і оригінальний.
В центрі відчуття, сумніви, становлення, сприйняття світу Річарда, небагатого студента, який втрапляє в елітарне коло студентів-багатіїв. Він розуміє, що це не його оточення, проте страшенно хоче стати поміж них своїм. І звісно, до добра це не доводить.
Донна Тартт – майстриня атмосфери, читаючи, відчуваєш себе учасником подій, якимсь непримітним студентом, на якого не звертають уваги, але який все бачить і все помічає, поступово усвідомлює, що ж відбувається насправді.
Проза Донни Тартт – інтелектуальна, тим паче, що йдеться про студентів-філологів, які знаються на латині, античній міфології і всіляких тонкощах літератури. Проте плотськими насолодами вона також не гребують, тож буде тут і гребля, і традиційні студентські ігри. Але буде й дещо більше. Дещо жахливіше і небезпечніше за наркотики чи ще якісь заборонені забави. І письменниця не моралізуючи розглядає ситуацію з точки зору морального вибору, досліджує реакцію героїв, їхню совість.
Сама центральна ситуація огидна і це дуже контрастує з естетикою, якої намагається дотримуватись «золота молодь». Усе це разом складається у доволі сильний психологічний роман, який затягує.

Таємна історія розгортається в невеликому коледжі, куди приїжджає 19-річний Річард Пейпен, щоб вивчати давньогрецьку мову. Разом з ним навчаються: геній Генрі, розбитий Банні, витончений Френсіс, близнюки Чарльз і Камілла. Вони розумні, освічені, розкуті, багаті та захоплені античною культурою. Цю пристрасть дбайливо виховує їхній викладач, харизматичний та інтелігентний Джуліан Морроу. Він прищеплює молодим людям давні чесноти, заохочує наполегливі заняття та міцну дружбу, яка поєднується з відстороненістю від решти світу.

Фактично, молоді люди спілкуються лише один з одним і з улюбленим викладачем. Однак у згуртованій компанії відбувається непоправне.

Намагаючись через багато років зрозуміти, що сталося, Річард щодня відтворює своє студентське життя і розмірковує на тему дружби, любові, злочину та покарання.

Що мені сподобалося:

- Темна академія: темні бібліотеки, товсті словники, пізня осінь, вивчення мертвих мов, занурення в давньогрецьку культуру, старомодні та елегантні студенти, начитаність та сарказм - мені близька така естетика.

- Герої книг демонструють свою ерудованість і начитаність

- Класні персонажі, кожен з яких розкривається несподівано до фіналу.

Не дуже мені полюбилась манера спостереження за персонажами та їхніми думками через «мутність» певну, адже герої часто пʼють алкоголь, вживають заборонені препарати, що впливають на ясність розуму. Похмілля, мігрені, безсоння – це все трішки відштовхує від книги та псує загальне позитивне враження.

«Таємна історія» - дебютний роман Донни Тартт й при читанні це справді відчувається. Книга має доволі довгу й дещо нуднувату розкачку, але надалі перетворюється на витончений психологічний трилер.

Манера оповіді письменниці непересічна – чітка й лаконічна, але водночас поетична й легка. Це навіює серпанок ефемерності та певної елітарності, який прослідковується протягом читання. Ідеально відшліфований й самобутній текст , в якому одразу відчувається яскравий й естетичний стиль авторки.

Головний герой оповіді – Річард- доволі сильно нагадав мені Тео з «Щигля». До речі, обидві історії мають мало не однаковий мотив – подія\річ про яку ніхто не має знати , але яка гложить героя. Окрім того, як в «Щиглі» , так і в «Таємній історії» , оповідь ведеться від першого обличчя. Це неабияк допомагає проникнутися справжніми почуттями й емоціями героя, які Тартт вдалося дуже гарно передати.

Книга має доволі неоднозначні відгуки й це виправдано, адже як на мене єдиним і дуже вагомим мінусом цієї історії є дуже затягнутий початок. Для того, щоб дочекатися динамічного розвитку треба перетерпіти 250 сторінок розміреного й дещо нуднуватого дійства.

Але навіть попри це, «Таємна історія» лишає по-справжньому яскраві й незабутні враження, а фінал, який виявився доволі неочікуваним лишк підсилює всі відчуття від прочитаного.

До чого ж майстерно написаний твір! Як тонко авторка висміює те, у чому поверховий читач вбачає шарм (елітарність, ескапізм, одержимість певною естетикою й закоханість в образи).

Після прочитання стає очевидним чому цей роман має стільки суперечливих відгуків. Вся справа у хибно визначеному жанрі. Це аж ніяк не детектив. Вже з прологу ми знаємо "кого" і "хто" й до середини книги зʼясовуємо "чому".

Так, у цій історії є кілька загадкових моментів, чорних плям, що змушують гадати і розвивати теорії. Та все ж центровим є не злочин, а психологічний характер героїв і висвітлення конкретних суспільних проблем. Манера розповіді повільна, сповнена роздумами і самоаналізом оповідача. То ж це радше психологічна драма, але напрошується й інше визначення жанру)

Донна Тартт збиткується із головних героїв й перетворює їх життя у справжню грецьку трагедію!

Читати надзвичайно цікаво: багато символізму, алюзій й неоднозначних моментів над якими хочеться гадати й будувати теорії. Плюсуємо ще сюди університетський вайб, дико красиві описи природи й філігранність передачі почуттів.

Мій висновок: відсутність принципів, сповідування не тих цінностей, “похмуре прагнення мальовничості будь-яким коштом” й “схильність зображувати цікавих людей хорошими” приведуть тебе на липку стежку тієї чи іної “таємної історії”.