Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем

Дочитала «Толіків» і це найкраща книжка, яку ви можете взяти у відпустку чи на канікули в село) Я багато сміялася, у багатьох моментах впізнавала себе і від того ставало ще смішніше. Якими сміховинними зі сторони здаються усі ці наряжання перед дискотеками, поради з журналу «Cool girl» і намагання справити враження на найкрасивіших хлопців у тусовці.
У мене немає таких братів, як у головної героїні, які придумують купу розваг та пригод і допомагають зробити твоє літо незабутнім. Але вони класно описані – різні, з такими характерами і такою любов’ю і турботою про молодшу сестру.
Однак книжка не без недоліків. Багато різних деталей згадано і не мають продовження в історії. Деякі лінії обірвані, а деякі навпаки – проявлені тільки натяками, хоча я очікувала окремих історій. Деякі слова або вчинки героїв (Оксана до прикладу, щоб без спойлерів) викликають подив. В певних моментах початок і кінцівка книжки не сходяться, але то деталі. Якщо захотіти прикопатися – привід завжди знайдеться. Хоч пару раундів редагування цій книзі не завадили б, але я впевнена, що багато читачів навіть не звернуть на це увагу, бо читають її заради атмосфери того часу і можливості поринути у власні спогади.

• Мені потрібні були як мінімум метелики в животі, а як максимум – ще й щоб той творець метеликів умів жартувати й мав таку відверту потужну чоловічу ауру, як у Томаса Гарді.

Це одна з найкращих книг серед українських сучасних письменників, яку я читала.
Я наполегливо рекомендую її прочитати кожному, хто хоче трохи згадати своє дитинство і молодість, яке було у 90-х роках.
Мені дуже відгукнулася ця історія.
Та що казати - я брала почитати книгу у подруги і вирішила, що вона має бути в мене в домашній бібліотеці і бажано з автографом - сподіваюся у мене вийде провернути цю аферу.
Я впевнена, що це та історія, яку я згодом обов'язково перечитаю.
Я сміялася з різних кумедних ситуацій, які траплятися із головними героями Ірою, Колею, Дімою і Толею (усі разом Толіки).
Я згадувала свої перші дискотеки і свої перші побачення з хлопцями. Фотоапарат на 36 кадрів, дівчачі журнали "Cool", "Oops", перші мобільні телефони - це все було і в моєму житті. І взагалі отой сільський вайб мені дуже сподобався. Я ніколи на літні канікули не їздила до бабусь у село (бо вони в мене всі жили у місті), але сама майже все життя прожила у приватному будинку - тому мені все одно ця тема близька.
Якщо я правильно зрозуміла, то книга автобіографічна. І це її великий плюс.
З першої в до останньої сторінки - усе сподобалося. Дякую Юлії Мак за цю прекрасну книгу. Чекатиму на наступні історії з нетерпінням.

Мені дуже сподобалась ця книга, вона подарувала тепло і спокій під час читання. В ній просто і кумедно описується дорослішання дітей: головної героїні, її родичів та друзів, через згадки про проведені літа у бабусиному селі. Хоч я і не є представником того покоління, яке було описано в цій книзі, мені все одно було цікаво, все ж таки - діти є діти, і спільні риси завжди знайдуться. Під час читання я згадувала розповіді батьків про їх дитинство, а також бабусів і дідусів, тому у мене знайшлась власна інтерпретація ностальгії ). Найбільше, звісно, мені сподобались історії про "будівництво" власної домівки на кукурудзяному полі і рятівна операція, яка за цим послідувала. Також не можу не згадати взаємодії між героями, їхні постійні підколювання одне одного, але за цим завжди була беззаперечна підтримка і любов, що так нагадує про родинні зв'язки.
Хочеться зазначити, що перед купівлею чи читанням цієї книги потрібно розуміти, що вона має на меті тільки розважити читача або допомогти поринути у спогади. Не слід чекати від неї глибокого сюжету, адже це просто уривки щасливих спогадів, які приносять купу позитивних емоцій, хоча це й спогади іншої людини. Наприклад, коли я була дуже втомлена буднями і не було сил на якесь читання, ця книга мене дуже розрадила і подарувала посмішку в тяжкі дні :)

Чудова книга, яка повертає в дитинство!

Неймовірна книга. 90% часу я либилась як дурна, така тепла книга, такі круті спогади розблоковує і настільки ти тому всьому віриш, як ніби перебуваєш там. Особливо потішили згадки Луцька.
Трохи засмучена фіналом, але таке життя, а я дуже люблю, коли все реалістично, а тут так і є.

«Він завжди буде приїжджати саме в цю хату . Тут живуть його батьки. Те, заради чого кожна дитина будь-якого віку готова проїхати сотні, а то й тисячі кілометрів, щоб просто попити чаю. Біля батьків завжди почуваєшся в безпеці та любові»
Ця книжка відноситься до дитячих книг, та я дуже сумніваюсь, що вона стане такою близькою сучасним підліткам, як є близька, рідна та щемлива для тих, «хто перемотував касету олівцем». Дякуючи відгукам у спільноті я маю цю книгу і з неймовірним захопленням її прочитала.
Знаєте чому? Бо вона і справді про дитинство тих, кому трішки більше ніж 30. Про пересічних українців, які проводили канікули в дитинстві «на селі» у баби з дідом! У мене сентимент до героїв виник ще на початку історії, бо головна героїня, Ірина, проводить літо в Нижньому Синьовидному, рідних краях мого дідуся (він народився у Верхньому Синьовидному, яке теж згадується у книзі).
Історія про компанію «толіків», які час влітку проводять разом. Про Ірину з Луцька та її братів: Миколу,Дмитра та Анатолія! Історія про купання на річці, катання на велосипеді Україна чи то на рамі, чи під нею, аварії з «гірським» велосипедом, збиті коліна та лікті, крадені сусідські черешні та інші дари літа, перші сільські дискотеки в клубі та перше кохання і поцілунки!
«Усьому свій час…Особливо у дитинства» і ці четверо з компанії «толіків» цей час використовують на повну: і створюють хороми в кукурудзі, і святкують Петра і Павла на річці, і громадять сіно, і сапають грядки…В процесі читання я постійно відчувала любов і підтримку братів до своєї сестри-розбишаки Ірки.
В цій книзі ви знайдете і гостру соціальну проблему багатьох дітей мого покоління - заробітчанство батьків десь там далеко, за кордоном! Чекання на дзвінки та присутність мами по телефону, а в кращому випадку по Скайпу. На щастя, мої батьки були поруч зі мною, та скільки моїх друзів з дитинства мали мамів «по італіях» і який відбиток це відклало на їхнє доросле життя… В усьому і у всіх пошук мами, як в одного з братів Ірки. Чи знайде він своє щастя і чи не оступиться?
А ще у книзі повно для мене знайомих речей та спогадів, як от жуйки, які тоді лише зʼявились на ринку (“Stimorol”, “Wrigley’s Spearment”, “Doublemint”, “Juicy Fruit”) журнали для підлітків (“Cool girl”), плівкові фотоапарати і пральна машинка «Малютка» ( так-так, її я теж памʼятаю, бо і моя бабуся і мама мали цю «чудотехніку»). А ще мій батько, як і дідусь, були власниками Жигулів, які теж глохли і ламались в дорозі. В «Толіках» згадується моя улюблена передача дитинства- «Що?Де?Коли?» І улюблений її гравець- Друзь. Моє покоління росло на таких передачах (sosійських), але вже часто-густо слухало українську музику, як от гурти Чубай, Океан Ельзи, Скрябін, Друга ріка! А крім того знало всі гурти, які слухали їх батьки. Дует Іво Бобула та Лілії Сандулеси та плеяди інших. Групу «Любе» та їх пісні я теж знала. Зараз мені соромно, але в такому середовищі я росла у 90-их. А паралельно довідувалась, що родина мого дідуся боролась за незалежність України і багато серед них було воїнів УПА.
«Молю Бога про одне: щоб мої діти й онуки ніколи не дізнались, що таке війна», так просить Анна - бабуся Ірини (мою бабцю теж так звати) в своїх молитвах, але війна наздоганяє цю четвірку і вже дорослі «толіки» тривожаться за одного з них і допомагають йому та його побратимам, бо це НАША Україна!
Доросла Ірина живе в Києві, але вона таки єдина з компанії, яка повністю україномовна. Вона ж виконує заповіт одного з братів, бо «Круто не переходити на sоsійську й брендові речі, а зробити так, щоб твоє єство стало брендом. Щоб люди в розмові з тобою переходили на українську»
Для мене «Толіки…» це чудова книжка для занурення у світ спогадів, повернення у неповторні миті безтурботності та щасливих канікул.

Ця книга - цілковитий захват. Її хочеться обійняти і зцілити нею душу.
Я намагалася читати повільно і розтягувати, як теплий глінтвейн, але «Толіки» - це охолоджений «Живчик» в полудневу спеку - неможливо ні напитися, ні зупинитися.
Якщо вам 30-40 років і ви мали в дитинстві «село», де проводили канікули - читайте, ви впізнаєте в ній себе, ви заливатимесь від сміху і сльозами, бо усвідомите, що таке ностальгія кожним своїм шрамом на коліні.
Оповідь ведеться від першої особи - Ірки з Луцька, яка навідується до дідуся з бабусею Анною в Львівську область. Але насправді, вона їздить туди до своїх троюрідних братів - Колі, Толі та Діми. Ми зустрінемо Іринку у 8 - на кукурудзяному полі, потім у 13 - на першій сільській дискотеці, тоді у 16 - за першими поцілунками на сусідській лавці, потім Іринку-студентку, а потім маму-Ірину, що відправляє автівку брату на передову.
Ця книга дуже «смачна», не тільки через гарну історію, але й тому, що в ній описано стільки смачних страв, солодощів, напоїв (я зараз про «Живчик», не про горілку), що неможливо її читати і не зʼїсти хоча б канапку.
Юлії Мак вдалося подарувати мені чудові 3.5 години читання і 3.5 дні ностальгії. Авторка торкається багатьох травматичних тем: і війн, і репресій, і заробітчанства, але при цьому не занурює в стан депресивної туги, швидше, підштовхує поцікавитись історією свого роду тих, хто ще цього не зробив.
При цьому книга не ідеальна, персонажі мені здалися дещо ідеалізованими - почитати хоча б якими вишуканими словами послуговуються тінейджери девʼяностих із села в Карпатах… Але така вона вже ностальгія за дитинством - сонце світило яскравіше, дерева були вищими, а кукурудза - солодшою.

Побачила рекламний допис в ТГ каналі "Непозбувний книгочитун" і так мене зачепив і опис, і обкладинка, що одразу оформила передзамовлення.
Отримала, поклала на тумбочку в стосик книг на прочитання, а у листопаді на фоні новин так стало сумно та щемко, що вирішила спробувати розвіяти сум "Толіками". Чомусь очікувала чогось на кшталт "Тореадорів з Васюківки" :) Але книга перевершила очікування: починала з реготe, а закінчила в сльозах від розчулення, сидячи у кав'ярні і ховаючи очі.
Свої літні канікули проводила не в прикарпатському селі, а в слобожанському селищі (смт.Ворожба, Сумська область). Різниця лише у діалектах: наприклад, в нас був не "ровер", а "веломашина". Але атмосфера сільських клубів - та сама, мода - та сама, почуття - ті самі.
Тож однозначно раджу усім дітям 90-х і придбаю своїм подругам дитинства на подарунки.

Лише будучи дорослим можеш оцінити всі "здобутки" та "поразки" дитинства. Оскільки, я якраз з тих, хто перемотував касету олівцем, то майже все, що описала авторка у мене викликало щемливу ностальгію. У "Толіках" нема карколомного сюжету, а герої - звичайні люди, в яких впізнаєш то родича, то однокласника, то сусіда, то ...себе ))) Історія наскрізь просякнута гумором, але водночас вона про дуже важливі речі: родинні стосунки, сімейні цінності і традиції, дорослішання, пошук пари... І все це описано легко, дотепно, часом іронічно. До сліз розсмішили миші, які "дивилися" на Ірку з-під паркету в клубі. І таких кумедних та влучних жартів в тексті чимало. Й зовсім трішки - гірчинки-смутку за тим, що вже минуло. Як на мене - тепла книжка-позитив для холодних осінньо-зимових вечорів. А якщо ваша юність припала на 90-ті чи нульові, - маєте чудову нагоду на кілька годин перемотати касету часу назад.

Надзвичайно приємна та тепла книжка. Нагадала мені дитинство та ті самі дискотеки 2000х. Виросла в схожому маленькому містечку тільки на іншому боці України.
Дуже рекомендую прочтати та урвати собі вечір щасливих спогадів.
Краща книга, що потрапила до рук за останній рік.
Не можу також не відзначити обкладинку - саме вона змусила забрати книжку додому. Дитинство, родина, дружба, кохання, старі знайомі пісні та атмосфера юнацького щастя -все в одній книзі.
Автору подяка та нових щирих книг!