У чужому домі. Травма вимушеного переміщення: шлях до розуміння і одужання
Про книгу У чужому домі
З науковою точністю та чутливістю Ренос Пападопулос досліджує досвід людей, які змушені залишити свої домівки у пошуках безпеки. У цій книжці він кидає виклик усім стереотипам про вимушене переміщення і відтворює його історичний та культурний контексти.
Опираючись на людський досвід, автор занурюється у ключові поняття теми: дім, ідентичність, ностальгійна дезорієнтація, травма тощо. Завершує книгу Пападопулос практичними порадами для тих, хто працює із вимушено переміщеними особами, або сам опинився у цих непростих умовах.
Чим хороша книга У чужому домі
- Детальний і вичерпний посібник для тих, хто працює із темою вимушеного переміщення: психотерапевтів, психологів, консультантів та інших фахівців.
- Важливе видання для тих, хто пережив або переживає сьогодні досвід вимушеного переміщення або намагається зрозуміти, як наша психіка реагує на такі непрості умови.
- Допоможе зрозуміти, з якими проблемами стикаються вимушено переміщені особи та як ми можемо допомогти тим, хто постраждав у такий спосіб.
Про Реноса Пападопулоса
Ренос Пападопулос, PhD — професор кафедри психосоціальних і психоаналітичних досліджень, директор Центру дослідження травми, притулку та біженців в університеті Ессекса, Велика Британія. Клінічний психолог, сімейний психотерапевт і психоаналітик. Як консультант численних організацій, співпрацює з вимушено переміщеними особами та людьми, що пережили політичне насильство і екстремальні ситуації.
Цитати з книжки
Про термін «вимушене переміщення»:
Вимушене переміщення — це описовий, феноменологічний термін, який просто засвідчує той факт, що через різні випробування люди а) більше не сприймають особистий простір як дім, придатний для життя, тому б) змушені виїхати зі свого дому й шукати інше місце проживання; до того ж це вказує на те, що в) якби ці люди мали справжній вибір, то не покинули б своєї домівки. Цей термін не розглядає й не визначає нічого іншого, крім указаних трьох основних характеристик цього явища.
Про сприйняття людьми дому:
Фізичний простір сам собою не має жодної об’єктивної цінності, якщо його не сприймають як дім у контексті певних систем смислотворення. Комфортабельні розкішні будинки можуть здаватися менш затишними, ніж маленький, скромний родинний дім зі значно меншими пишнотами, навіть якщо в ньому бракує якихось елементарних зручностей. Такі прикметники, як «затишний», «теплий», «інтимний», «спокійний» або ж «холодний», «непривітний» тощо, не є об’єктивними характеристиками самого собою місця, а вказують на те, які відчуття викликає в людей цей домашній простір.
Про відчуття належності:
Кожен відчуває свою належність до широкого кола сутностей, до людей, сім’ї, громади та культури, а також до груп друзів, округи тощо. Крім того, існує чимало інших типів належності, наприклад до справи чи ідеології, клубу, організації чи навіть країни (як до ще сучасної, так і до вже зниклої згідно з міжнародним правом), а також до власного тіла. Наші відносини з тілом дуже складні й містять як свідомо розпізнавані, так і нерозпізнавані складові частини. Очевидно, що в більшості людей є свідоме розуміння власної ваги, рухливості тощо, проте вони мають ще інші, менш усвідомлені типи відносин зі своїм тілом, наприклад спритність рухів, «природний» темп ходьби, загальне відчуття рівня комфорту від перебування у своєму тілі тощо. Уся ця сукупність відчуттів належності може змінюватися, якщо людина переїздить в іншу країну і живе за різних обставин.
Ренос Пападопулос написав блискучий аналіз травми і зцілення, які пов’язані із насильницькою втратою дому. У книжці він пропонує нам нові підходи до медицини, психічного здоров’я та гуманітарної допомоги. Опираючись на філософію та науку, він створює терапевтичну модель «Синергетична терапевтична комплексність», яка заснована на професійному досвіді талановитого клініциста.
Хоча потреба в гуманізації дискурсу щодо захисту біженців стає дедалі глибшою, жорстка система як у законодавчому, так і в добровільному секторах систематично не визнає суб’єктивності такого досвіду. При цьому потреба в персоналізації допомоги, яку ми пропонуємо, часто ігнорується, а якість захисту, який ми надаємо, знижується. У цій життєствердній книзі професор Пападопулос висуває підхід, який ґрунтується на унікальності досвіду примусового переміщення, і ставить під сумнів ефективність нашої утилітарної, універсальної системи надання притулку.
Ця книга об’єднує стародавню філософію із досвідом автора в психотерапевтичній практиці, кидаючи виклик таким поняттям як травма, віктимізація, домі та затишок. Революційний і корисний внесок.