Усюди жевріють пожежі

Стільки негативних відгуків на книгу, що я навіть боялася їі читати.
Але книгу відібрала у свій книжковий клуб Різ Уізерспун. А потім ще й екранізувала. Ну як тут устояти і не познайомитися з першоджерелом до перегляду серіалу.

Перед нами невеличке, заможне містечко. Сім`я Річардсонів являється таким собі типовим представником жителів Шейкер-гайтс. У них великий будинок, вони заможні, голова сім`ї являється партнером у юридичній фірмі, старші діти - найпопулярніші у школі, молодші - досить неординарні особистості. Особливо сім`я постійно страждає від витівок молодшої Іззі, яка наче живе у своєму особистому світі і чхає на усі правила та пристойну поведінку.
Але життя сім`ї перевертається з голови на ноги, коли вони здають в оренду свій інший будинок матері-одиначці та її доньці.
Книга піднімає досить багато тяжких життєвих питань про те, що правильно і що неправильно. І добре судити іншу людину в питаннях, з якими ти стикаєшся лише теоретично. Але коли ці ситуації починають стосуватися тебе, тоді уже тяжко не переступити межу правильного і неправильного.

Книга мене тримала в напрузі весь час. У мене сироти по шкірі, так я переживала за героїв.
Жіночі персонажі, жіночі долі, які авторка тут описала – не можуть залишати читача байдужим.

Історія починається з того, що горить будинок сім'ї Річардсонів - багатої родини, яка має соціальний та матеріальний капітал. Спочатку було незрозуміло, чому це відбувається. Але одразу впадає в око нетерпимість і негативне ставлення матері до найменшої доньки Ізі.
Згодом авторка розкручує історію і чи тати роман стає все цікавіше. Авторка розповідає про історію батьківства декількох родин, кожна з яких проходить через певні сімейні труднощі.

В центрі подій ми бачимо фотографку Мію. Вона надзвичайно талановита і нестандартно підходить до побудови кадру і художніх прийомів у фотографії. Мисткиня має внутрішнє чуття справи, що її не підводить.

Мія - мати, яка віддає всю себе, щоб забезпечити свою доньку, але разом з тим виділяє час для фотографії - справи всього її життя.

У книзі описаний різний материнський досвід героїнь:
- Міїн, яка пішла на договір стати сурогатною матір'ю, але не змогла віддати Перлину;
-Єлени, яка мала 4 дітей, але маючи все морально знищувала свою найменшу дитину;
-Бебе, яка залишила свою 1,5 місячну дитину біля пожежної станції.

Кожна героїня, має свій досвід, який палить її зсередини. Мія неодноразово говорить, що людина в праві отримати шанс змінити ситуацію.

Підлітка Ізі відчуває постійне протистояння зі сторони матері. Коли ж вона перебуває поряд з Цією, то виглядає як тонка мистецька особа.

Найкращим вирішенням проблем на думку автора - є випалити землю і часом вона переродиться, щоб розквітнути знову.

Зовсім нещодавно я познайомилася з цією авторкою і зрозуміла, що пропала. Тепер хочеться читати все, що вона напише, тому що стиль її історій, персонажі, сюжет – дуже цікаві та вміють втримати увагу.

В «Усюди жевріють пожежі» ми потрапляємо в ідеальне для життя містечко – Шейкер-гайтс. В ньому усе завжди йде за планом: естетично-красиві будинки мешканців, поведінка людей та стосунки одне з одним. Але всі знають, що така ідилія довго не триватиме, тому починають траплятися різні “пожежі”. І вони настають з приїздом нової сім’ї Ворренів – дівчинки Перлини та її матері Мії.

Селесте Інґ дуже глибоко передала нам цю історію. Розкрила не лише головних героїв, але й другорядних, дала нам зрозуміти вчинки людей та те, на що вони можуть піти заради своєї вигоди.

Виявилося, що навіть зняли серіал по цій книзі, тому обов’язково його дивитимуся!

• Для батьків дитина – не просто людина, дитина – це місце, щось схоже на Нарнію, просторе вічне місце, де живеш ти теперішній, де живе минуле, яке памʼятаєш, і майбутнє, якого хочеш, – усе обʼєднане в єдине ціле.

• Усе життя вона завчала, що пристрасть, як і вогонь – небезпечна річ. Вона так легко виходить з-під контролю. Вона перелізає через стіни й перестрибує рови. Іскри стрибають навсібіч, наче блохи, й поширюються із також самою швидкістю; найлегший вітерець може рознести вуглинки на багато кілометрів. Краще цю іскру контролювати й передавати з покоління в покоління, наче олімпійський вогонь.

• Загалом кожен заслуговує на більш ніж один шанс. Ми всі інколи робимо щось таке, про що шкодуємо. Нам просто треба нести цей тягар на душі.

• Мія якийсь час обіймала Перлину, потім зарилася носом у її волосся. Щоразу, коли вона це робила, її заспокоювало, що Перлина завжди пахне однаково. Вона пахне, раптом подумала Мія, домом – так, наче дім ніколи не був місцем, а просто маленькою людиною, яку вона возила із собою.