Ведмеже місто

Усім не вгодиш. Але Бакман спробував і перейшов від сентиментальної прози до гостросоціальної.

І знаєте що? Мені більше подобався попередній Бакман. Читання залишилося незмінно захопливим, і масштабність (в плані різноманітності персонажів) вражає, але... Ці ж персонажі були такі типові: якщо емігранти, то бідні, але благородні; якщо багатий, то неодмінно вимогливий до сина; і так далі. Я не повірила, що стара барменка, яка не виходить з дому кілька років, бачить істину краще за всеньке місто. Хоча тема подвійних стандартів і оціночних суджень полоскотала.

Сюжет зосереджується на маленькому містечку Бертаун, де хокей є не просто спортом, а справжнім способом життя. Головні герої: Амат, Фатіма, Бенджі, Рамона, Кевін та інші – кожен зі своїми особистими битвами і секретами – створюють багатошарову і глибоко людяну історію. Їхні життєві шляхи переплітаються, демонструючи різні аспекти життя у маленькому місті.

Бакман, безперечно, має дар розвивати живих персонажів і створювати атмосферу маленького шведського містечка. У нього велика кількість героїв, і кожен з них має коротку міні-історію, яка змушує свідомо кивнути на мудрість автора.

Ця історія про щось більше, ніж про хокей. Вона зображує токсичну маскулінність, тиск однолітків, зґвалтування і мовчання, гомофобію, проблеми маленького міста та багато іншого. Неможливо не задуматися про власні цінності.

Однак, окрім цього, в книзі дуже багато всього: особисті втрати, вічна проблема «батьки-діти», становлення особистості в умовах суспільного тиску, вимушене раннє дорослішання, політичні інтриги і спорт, спорт, спорт.

Не той спорт, де на фініші чекає золотий блискучий кубок, а той, що видушує сльози, зриває на крик, випиває усю кров. Той, де працюєш, зціпивши зуби, поки не впадеш, або залишишся ніким.

"Ми граємо за ведмедя на грудях, а не за ім’я на спині."

Це перша книга з так званої «Сумної трилогії» Фредріка Бакмана, де автор піднімає дуже багато соціальних проблем. До цього я читала його розважальні книги, але ця історія взагалі не про гумор.
Перед читачем відкривається світ маленького, віддаленого містечка, який живе хокеєм. Тут постійно холодно, сніг, лід, і звук шайб.
До Бйорнстада повертається зірка цього містечка. Чоловік у юності виграв шанс грати в НХЛ, але травма перекреслила його спортивну кар’єру.
Тепер він повертається додому, разом із сім’єю, щоб стати тренером місцевої команди.
Його юна донька стає жертвою зґвалтування. А ґвалтівником стає капітан хокейної команди, зірка цього міста, юнак, який має прославити це місто та привести в нього всіх можливих спонсорів.
І цей його звірський вчинок, перекреслює все.
Тепер кожному в цьому містечку треба обрати сторону. Бути за справедливість, і за те, щоб винного було покарано. Або зацькувати жертву, виставити дівчину винною. Винною в тому, що процвітання міста висить на волосині.
Книга дуже тригерна, але важлива.
Її не можливо читати зі спокійним виразом обличчя.
Вона сколихує усі можливі емоції.
Фредрік Бакман пише про серйозне зрозумілою та цікавою мовою.
Я готова читати все, що напише автор.

Холодне, самотнє і бідне шведське місто Бйорнстад має єдину надію на відродження через інвестування у місцевий хокейний клуб. Книга розповідає про хлопців з хокейної команди, про командний дух на льоду і поза ним, про своїх і чужих, про прийняття і булінг.
У процесі несамовитого прагнення перемоги не лише для команди, а й для усього міста, вчиняється злочин. Не сам «вчиняється», а хтось це робить. Тепер головне не так встановити правду (адже вона на поверхні), як прийняти її.
У книзі піднімаються такі актуальні зараз питання гендерного насильства. Як повинна поводитись жертва щоб бути визнаною потерпілою? Ким повинен бути (чи не бути) злочинець щоб понести відповідальність? Ці питання не повинні існувати, але чомусь стають наріжним каменем при розслідуванні статевих злочинів.
Як же цікаво і детально автор описує ефект колективного мислення. Акцент робиться те так на діях винуватця і жертви після події, як на вчинках та судженнях тих, хто навколо.
Книга однозначно варта уваги і для мене стала відкриттям.