Відьма і вампірка (лімітоване видання)

Ава і Кає були найкращими подругами. Доки однієї ночі два роки тому вампіри не пробили магічний бар’єр, що захищав їхнє місто, і під час наступної атаки мати Кає була вбита, а Ава перетворилася на вампірку.

Маючи кожна свою мету, вони опиняються разом у проклятому лісі. Вони є найбільшою загрозою одна для одної, але також єдиною надією пройти через ліс неушкодженими. Чи вдасться їм попри різні погляди відновити стару дружбу? А, можливо, і романтичні почуття, які жевріли поміж героїнями до тієї страшної ночі?

Чому варто прочитати книжку «Відьма і вампірка»?

• Це нова інтерпретація казки Рапунцель з елементами квір-культури, у якій відьма і вампірка, які не довіряють нікому, окрім самих себе, мусять разом мандрувати проклятим лісом, де на кожному кроці загрожує небезпека.
• Темне фентезі для поціновувачів казок та фольклорних адаптацій.
• Займає високі позиції у рейтингу Kindle у розділі про ЛГБТК+ романтику для підлітків та молоді.

Про Франческу Флорес:

Франческа Флорес – письменниця, мандрівниця та лінгвістка. Вона виросла в Пітсбурзі, прочитала всі фентезійні книги, які потрапляли їй до рук і в юному віці почала писати власні історії. Свою першу книжку написала працюючи туристичним менеджером. Любить подорожувати, танцює балет і джаз, а також займається пішохідним туризмом навколо Сан-Франциско, де зараз проживає. Авторка книг DIAMOND CITY та SHADOW CITY (2021). 

Цитати:

Він відпускає мене і відступає. Коліна підгинаються, і я падаю на підлогу. Через сльози дерев’яна підлога здається розмитою. Востаннє мені на шию вдягали срібло за спробу відправити лист подрузі. В пам’яті зринає жорстокий мамин погляд. Хапаюсь пальцями за канавки у дошках. Як би я хотіла розірвати їх. Вампіри мають бути сильними, але я завжди була слабкою.

Я вдихаю кривавий запах і підходжу ближче, бо мене тягне сильна спрага. Хтось нерухомо лежить у глибині провулка. В очах темнішає, і мені потрібні всі зусилля, щоб залишитися на місці. Мимоволі в горлі народжується гарчання.

«Знайди нас. Допоможи». Від несподіванки підстрибую. Знову ці голоси. Галявину заливає туман, укриває її, мов ковдрою, і приносить запах тліну. Ноги не слухаються, але я підводжусь. Туман відступає, відкривши невелике темно-коричневе поле. Воно вкрите тілами, а десь вдалині мерехтять зелені вогні.

Звісно, я пам’ятаю, як воно — втратити найкращу подругу, бо якраз тоді, коли найбільше була мені потрібна, вона зникла й перетворилася на безсмертну істоту, яка хоче тільки вбивати. Від її слів мені тільки більше болить.