Загін неприкаяних. Вчені і шпигуни які стали на заваді атомній бомбі Гітлера

Захоплива історія повстанців — вчених і шпигунів, які вирішили не дати Адольфу Гітлеру здобути головний приз Другої світової війни — ядерну бомбу, від автора бестселерів  New York Times Сема Кіна

Найкраща книга про науку 2019 року за версією NPR Science Friday

Секрети у вчених були завжди. Але ніколи ще таємниці не були настільки життєво необхідними, як під час Другої світової війни. У розпалі роботи над створенням атомної бомби керівники Мангеттенського проєкту були стурбовані, дізнавшись, що нацистська Німеччина випереджає союзників у ядерних дослідженнях, а Гітлер міг змінити хід війни, маючи лише кілька кілограмів урану. Тому було зібрано групу науковців спеціального призначення «Алсос», яка шпигувала, саботувала і навіть вбивала членів страшного Уранового клубу нацистської Німеччини. Занурені в темний світ міжнародного шпигунства, ці вчені, солдати та прості люди відіграли життєво важливу роль у запобіганні одній з найпохмуріших сторінок в історії людства.

Чому варто прочитати книжку «Загін неприкаяних. Вчені і шпигуни, які стали на заваді атомній бомбі Гітлера»?

• Подробиці місії можуть зрівнятися з найкращим шпигунським трилером.
• Особливої важливості історії «Алсос» додає склад персонажів — від героїв до негідників: від головного бейсболіста Вищої ліги до колишнього вундеркінда з фізики і лавреата Нобелівської премії.
• Захоплива, нерозказана історія повстанців — вчених і шпигунів, які вирішили не дати Адольфу Гітлеру здобути головний приз Другої світової війни — ядерну бомбу, від автора бестселерів  New York Times Сема Кіна.

Про автора

Сем Кін (Sam Kean) — автор бестселерів New York Times Caesar's Last Breath, The Tale of the Dueling Neurosurgeons, The Disappearing Spoon та The Violinist's Thumb, які також були названі найкращими науковими книгами року на Amazon. Його книга The Disappearing Spoon посіла друге місце в номінації Книга року Лондонського королівського товариства у 2010 році, а  The Violinist's Thumb та The Tale of the Dueling Neurosurgeons були номіновані на премію PEN/E.O. Wilson Literary Science Writing Award у 2013 та 2015 роках, а також на премію AAAS/Subaru SB&F.

Його статті з'являлися в таких виданнях як The Best American Nature and Science Writing, The New Yorker, The Atlantic, New York TimesMagazine, Psychology Today, Slate, Mental Floss та інших. Про автора неодноразово розповідали в радіопрограмах NPR's Radiolab, All Things Considered та Fresh Air.

Цитати:

Про сили Німеччини

Усім відомо як закінчилася Друга світова війна: двома чорними ядерними грибами над випаленими руїнами Гірошіми і Наґасакі. Проте більшість не усвідомлює, що все запросто могло скластися інакше: атомну бомбу цілком могли створити не американці, а німці, і зруйнувала б вона не японське місто, а Лондон, Париж або навіть Нью-Йорк.

Власне, багато науковців Мангеттенського проєкту були переконані, що в розробці бомби німці їх випереджали. Зрештою німецькі хіміки і фізики першими відкрили реакцію поділу, до того ж Третій Райх започаткував власний мангеттенський проєкт (так званий Урановий клуб) ще у 1939‑му, давши собі два роки фори. Німеччина мала найкращі у світі промислові компанії, які були цілком спроможні переробити величезну кількість сировини для ядерної бомби. Жодна інша країна на планеті не могла зрівнятися з її генієм і промисловими потужностями — не кажучи вже про диявольське бажання воювати.

Про полювання на ідеї

У «Загоні неприкаяних» оповідається про героїчні, хаотичні і часто смертельні звершення. Тут ви зустрінете не тільки персонажів на кшталт Бориса Пеша і Джо Кеннеді, а й відважних науковиць на зразок Ірен Жоліо-Кюрі і Лізи Майтнер. Наука стояла на службі у війни і до 1939‑го, але саме у Другу світову Союзники вперше видали науковцям зброю і шоломи і відрядили їх у зони бойових дій. Ця тіньова війна багато в чому перегукувалася з війною видимою, проте на ній чоловіки і жінки загалом ігнорували пересування військ, танків і літаків. Натомість вони полювали на ідеї — масштабні революційні наукові ідеї.

Про Нобелівську премію і дивне салютування

Восени 1935 року Жоліо-Кюрі здобули Нобелівську премію з хімії за відкриття наведеної радіації. 

Знаменно, що того року Ірен і Фредерік розділили нобелівську сцену з чоловіком, чиє відкриття нейтрона так їх мучило, — новоспеченим лавреатом премії з фізики Джеймсом Чедвіком. Проте того року був ще один переможець — біолог Ганс Шпеман. Саме його більшість присутніх згадуватиме в наступні роки, але здригаючись. Шпеман був німцем і наприкінці промови дивно відсалютував глядачам відкритою долонею і витягнутою вперед рукою. Невдовзі весь світ дізнається про вітальне зіґ хайль.

Про Радій, Уран і «кюрій»

У перших десятиліттях XX століття якщо людина цікавилася радіоактивністю, то одразу дивилася у бік радію. Науковці обожнювали радій за те, що він видавав стабільний потік альфа-частинок для експериментів. Елемент під номером 88 здобув славу і поза лабораторіями: позаяк він чарівно світиться у темряві, його використовували в циферблатах наручних годинників, ґудзиках піжам, рулетках і рибальських приманках. Його вважали панацеєю від усього на світі — від поганого запаху з рота до депресії. В аптеках продавали бальзами для волосся, солі для ванн, креми для обличчя, презервативи і лікарські свічки з радієм. Він був буквально всюди. На піку попиту радій коштував 180 000 доларів за грам. Натомість уран вважали сміттям — мінеральним непотребом, який просіювали у пошуках дорогоцінного радію.

Оскільки уран і торій — сміття, вони дешеві, й Ірен почала бомбардувати їх нейтронами у спробах перетворити на інші елементи. Втім, була одна проблема: їй було вкрай важко визначити, на які елементи вони перетворювалися. Одні експерименти вказували на актиній, елемент під номером 89. Інші — на лантан, 57‑й елемент. Потім результати знову змінилися, і вона заявила, що відкрила так звані трансуранові елементи — штучні елементи, важчі за уран.

Гану — провідному ядерному хіміку Німеччини, а можливо, й світу — всі ці метання здавалися підозрілими. Він мав гострий язик і, поглянувши на елементи, знайдені Ірен, висловив здогад, що насправді вона відкрила новий магічний елемент під назвою «кюрій».

 Про наївність, пророцтва і світ, який змінився назавжди

Того вечора все стало зрозуміло. Після вечері Гоудсміт провів до готелю секретарку. У вестибюлі сидів сонний сержант і слухав по радіо джаз. Раптом ефір перервала екстрена новина — Сполучені Штати скинули на Гірошіму нову руйнівну бомбу. Почуте приголомшило Гоудсміта: він не міг повірити, як багато технічних деталей повідомляв диктор. Роками їх тримали у повній секретності, а тепер загал знав про ядерну зброю майже стільки ж, скільки й він.

Повідомлення скінчилося, і Гоудсміта захлиснула хвиля передчуття. Кілька місяців тому, коли стало зрозуміло, як сильно відстає німецький ядерний проєкт, Гоудсміт сказав заступнику Гровза: «Правда ж добре, що в німців немає атомної бомби? Тепер нам не доведеться використовувати свою». Заступник тільки поглянув на нього: «Ти ж розумієш, Семе, — якщо в нас є така зброя, ми нею скористаємося». Пророцтво справдилося. Атомні бомби народилися зі страху як зброя оборони, яка мала нейтралізувати загрозу з боку ядерного Райху. Проте німецька загроза відпала, а разом із нею і виключно оборонні погляди командування. Непомітно, але неминуче Бомба перетворилася на найрадикальнішу зброю наступу в історії. Гоудсміт відчував — світ змінився назавжди.