Відгуки і рецензії читачів
03.02.2024
Як же мені подобається ця серія від видавництва "Віхола". Поки я прочитала лише другу книгу, але впевнено збираю всю колекцію. Не змогла я пройти й повз «Записки Кирпатого Мефістофеля» Володимира Винниченка.
Даний роман – це експеримент, під час якого автор аналізує та розмірковує про стосунки між чоловіком та жінкою, сенсом батьківства й моральності людських вчинків.
Тут ми маємо успішного київського адвоката Якова Михайлюка, його грішних й водночас вірних знайомих та двох жінок – кожна з них по-особливому впливає на нашого Кирпатого Мефістофеля.
Мені дуже сподобалося, як Володимир Винниченко показав нам розвиток особистості головного героя: він проходить тернистий шлях від небажання мати дітей до прийняття власного сина, й зрештою, саме в ньому він знайде психологічний прихисток та перетворить ці митті на найщасливіші у своєму житті.
Окрема подяка за ключ до розуміння тексту від Віри Агеєвої. Я ознайомилася з ним вже після прочитання книги і для мене такий варіант є найбільш вдалим. Чудовий аналіз та огляд роману!
• Я йду без ніякої мети, ні про віщо не думаючи. Ні, я думаю про те, що я страшенно самотній. Самотній же тому, що нікого не люблю. Найпевніше ознака самотніх та, що вони нічого і нікого не люблять. І коли я слухаю людей, що жаліються на самотність і запевняють, що вони люблять, я думаю про себе: бідолахо, тобі для чогось хочеться переконати мене, що в тебе в гаманці одночасно порожнеча й цілі скарби.
• Боже, як мало людині треба, щоб вона була щаслива! І яке більше щастя є від того, коли стоїш на березі такого вуличного струмочка в розстібнутім пальті; стоїш, примруживши очі, не рухаючись, щоб не струсити з грудей сонячного, прилиплого тепла; слухаючи бозна що в собі й вірячи, що жити страшенно гарно, потрібно, радісно.
• Закоханість не є любов. Любиш те, що знаєш, чого прагнеш, про що мрієш. А любов приходить тоді, як одходить закоханість. І приходить не сама, а з нами, з нашим хотінням, волею, впертістю, гордістю.
Даний роман – це експеримент, під час якого автор аналізує та розмірковує про стосунки між чоловіком та жінкою, сенсом батьківства й моральності людських вчинків.
Тут ми маємо успішного київського адвоката Якова Михайлюка, його грішних й водночас вірних знайомих та двох жінок – кожна з них по-особливому впливає на нашого Кирпатого Мефістофеля.
Мені дуже сподобалося, як Володимир Винниченко показав нам розвиток особистості головного героя: він проходить тернистий шлях від небажання мати дітей до прийняття власного сина, й зрештою, саме в ньому він знайде психологічний прихисток та перетворить ці митті на найщасливіші у своєму житті.
Окрема подяка за ключ до розуміння тексту від Віри Агеєвої. Я ознайомилася з ним вже після прочитання книги і для мене такий варіант є найбільш вдалим. Чудовий аналіз та огляд роману!
• Я йду без ніякої мети, ні про віщо не думаючи. Ні, я думаю про те, що я страшенно самотній. Самотній же тому, що нікого не люблю. Найпевніше ознака самотніх та, що вони нічого і нікого не люблять. І коли я слухаю людей, що жаліються на самотність і запевняють, що вони люблять, я думаю про себе: бідолахо, тобі для чогось хочеться переконати мене, що в тебе в гаманці одночасно порожнеча й цілі скарби.
• Боже, як мало людині треба, щоб вона була щаслива! І яке більше щастя є від того, коли стоїш на березі такого вуличного струмочка в розстібнутім пальті; стоїш, примруживши очі, не рухаючись, щоб не струсити з грудей сонячного, прилиплого тепла; слухаючи бозна що в собі й вірячи, що жити страшенно гарно, потрібно, радісно.
• Закоханість не є любов. Любиш те, що знаєш, чого прагнеш, про що мрієш. А любов приходить тоді, як одходить закоханість. І приходить не сама, а з нами, з нашим хотінням, волею, впертістю, гордістю.
